Станіслав Стеценко - Війни художників

За стіл до Гущенка сів журналіст американської газети «Нью-Йорк Таймс» Тоні Гарісон. Зріст у Тоні був близько двох метрів, і в натовпі він був вищим від усіх принаймні на голову.

— Привіт, Ніколо!

— Привіт, Тоні, скільки літ, скільки зим!

Гущенко покликав кельнера і замовив два пива. Зустріч була того варта. Та й під пиво Гарісон швидше міг задовольнити його цікавість.

— Я випадково дізнався, що ти тут…

— Наскільки випадково? — Гарісон взяв до рота цигарку «Кемел» і почав ритися по кишенях. Кельнер озирнувся, повернувся і клацнув запальничкою. Підозріло зиркнув на жовто-білу коробку з верблюдом. Дочекавшись, поки він піде, Гущенко пояснив:

— Бачив тебе серед журналістів на святкуванні дня народження фюрера. А потім дізнався номер твого корпункту.

— Зрозуміло, Ніколо. Я там був лише за службовим обов’язком, — Гарісон відкинувся на стільці й випустив кільце диму.

— Не поважаєш фюрера? — посміхнувся Гущенко.

Тоні засовався на стільці. Обличчя його стало похмурим:

— М’яко сказано! Цей біснуватий стовідсотково приведе світ до катастрофи, — Гарісон стишив голос й озирнувся навкруги. Вилаявся.

— Говори краще німецькою, — зауважив Гущенко.

— Ти правий. Тут однієї лише англійської нерідко буває достатньо, аби тобі переламали всі ребра, — побачивши, що до них прямує кельнер з тацею, Тоні замовк.

Кельнер поставив перед ними два скляних бокали «Берлінер кіндль» і блюдце з солоними сухариками — єдину їжу до пива, яку подавали без карток.

— Ти знаєш, що я задумав книгу про фюрера? — запитав Гущенко, дочекавшись, поки кельнер пішов.

— Сподіваюся, не будеш його хвалити? — відповів запитанням на запитання Тоні, уважно дивлячись на Гущенка, відсьорбуючи пиво.

— Ні, що ти. У жодному разі, — Гущенко хитнув головою.

— А то я чув, що Ради зараз із фюрером друзі нерозлийвода, — американець підвів на нього погляд.

— Так. Але то Ради, а то я. Мене цікавлять факти з особистого життя фюрера. У пресі практично нічого не можна знайти. Можеш чимось допомогти?

— Значить, книга… Я маю в це вірити? — Гарісон недовірливо посміхнувся.

— Авжеж.

— Добре. Сподіваюсь, напишеш книгу справді не для того, аби його рекламувати, — Тоні потер наморщеного лоба ребром долоні із затиснутою між пальцями сигаретою, збив попіл із цигарки в попільничку.

— Знаю не так вже й багато. То страшенно закритий тип. Але можу познайомити тебе з однією людиною, яка знає все. Або майже все. Але з тебе пляшка шампанського.

— Був би тобі страшенно вдячний. Хто це?

— Генріх Гофман, особистий фотограф і друг фюрера. Він працює з нами ще відтоді, коли за фюрером і його компанією ганялася поліція. Тільки Гофман у рейху має право на поширення фотографій Гітлера.

— За таке знайомство я ладен взяти і ящик шампанського. Але навряд чи він згодиться щось розповісти.

— Чому ти так вирішив? Він не ідейний. Не нацист. Навряд чи він скаже тобі щось, що безпосередньо зашкодить фюреру. Але він бонвіван, любить гарну випивку і гарних жінок. Ви чимось навіть трохи схожі. Так що запроси його у гарне місце. Скажи, що ти фанат фюрера. Що пишеш книгу…

Замовили ще пару пива, і Тоні розговорився.

— Ходять між журналістами якісь чутки? Щось, що не потрапляє в пресу? — запитав Гущенко.

— Про фюрера?

— Атож.

— Б’юся об заклад; що тебе цікавлять виключно ті плітки, за які можуть відправити на гільйотину. Я вгадав?

— Приблизно…

Тоні нахилився до Гущенка. Випадково торкнувся тильної сторони своєї руки цигаркою. Зашипів від болю, струсив попіл на стіл і загасив сигарету в попільничці. Прошепотів Гущенкові у вухо:

— Я думаю, у нього якісь проблеми з жінками. Він скрізь насаджує, як ідеал, міцну сім’ю. Але сам ніколи не був одружений. Далі… — Тоні озирнувся навколо, чи не може його хтось почути. — У нього була подружка — власна племінниця. Ти розумієш, тут пахне інцестом! Так от, вона застрелилася. Друга його подружка, англійка, теж пустила собі кулю в лоба. Якось говорили, що у нього роман з Лені Ріфеншталь — тією модною режисеркою, але то брехня. Взагалі, думаю, що він боїться жінок. Тут щось не те. Запевняю тебе.

— А інші вожді?

— Геббельс розпусник — захоплюється актрисами, Ґерінг любить розкіш, Лей — п’яниця, Ріббентроп — пихатий дурень і марнославець. Словом, пістрявий букет пороків.

У випадку нічного повітряного нальоту наступного дня заняття відміняються.

Повідомлення на шкільній дошці оголошень, Берлін, 1940 рік