Станіслав Стеценко - Війни художників

— На гроші радянські агенти нечасто пристають, це не французи.

Гейдріх замислився. У Франції успіхи німецької розвідки, на відміну від Англії чи СРСР, були просто фантастичними. Кількох завербованих високопосадовців французи викрили. Граф Жан де Форсевіль з міністерства іноземних справ і капітан першого рангу Жорж де Форж були засуджені, але встигли продати німецькій розвідці схеми укріплень «лінії Мажино». Нащадок знатного роду, офіцер французького генштабу Марк Обер був розстріляний, але встиг продати схему булонської військово-морської бази. Полковник Чарльз Кридлінг із форту в Мецці був виданий французькій поліції дружиною, яка знайшла в підвалі власного будинку потужний передавач, і був гільйотинований. Але ще сотні високопоставлених, ласих до грошей французів, торгували державними секретами, наче лоточники гарячими пиріжками.

Що стосується патріотично налаштованих англійців, то тут провал ішов за провалом. Єдиною крупною успішною операцією було знищення в жовтні минулого року на військово-морській базі Скап-Флоу лінкора «Роял оук». Німецький агент, який дванадцять років проживав біля бази, зміг вивести підводний човен «В-06» на ударну позицію. Капітан човна Герберт Прін став національним героєм Німеччини. Але Гейдріх знав, що на 90 відсотків успіх забезпечив німецький агент Курт фон Мюллер, який дванадцять років тому оселився в Англії, як емігрант з Голландії. Але знову ж таки — агентом був німець. Серед англійців зрадників майже не траплялося. Так само важко було працювати в СРСР.

— У СРСР наші гроші неможливо витратити. Спроба підкупу Гущенка, мабуть, не має сенсу. Спробуйте через жінок.

— А якщо не вийде?

— Якщо не вийде і в нього буде контакт із серйозним секретоносієм, то повторюю вам, Вальтере, швидше за все з ним трапиться нещасний випадок. Наприклад, через світломаскування автомобілі наразі їздять без світла. От йому, бідоласі, і не пощастить. В одну темну, хмарну, без місяця і зірок ніч. Ну, не мені вам пояснювати. А поки що я санкціоную розробку цього художника за участю жінки і людей геносе Мюллера. Спробуйте пропустити його через салон Кіті, підсуньте йому гарну дамочку. Словом, деталі продумайте самі, у мене багато роботи і без цього.

24 квітня 1940 року, 12 год. 30 хв.

Берлін

Штурмбанфюрер Краузе разом з іще одним працівником 4-го управління РСХА, в народі більше відомого як гестапо, «вели» Гущенка вулицями Берліна. Вони сиділи в розпеченому зовсім не весняним сонцем автомобілі й важко дихали. Піт заливав очі. Жахливо хотілося зупинитися біля першого-ліпшого кафе і взяти по кухлю пива. Іноді Краузе вдавалося ненадовго зупинитися в тіні дерев. Кожна така зупинка здавалася їм райською насолодою.

Щойно вони пригальмували в тіні крони величезної липи. Повз автомобіль промчав майже порожній червоно-білий трамвай, наповнивши вулицю гуркотом і дзвінками.

Загалом Краузе не любив стеження. То була не його справа. Стеження — то була робота рівня унтерштурмфюрера, ну найбільше — оберштурмфюрера. Він, штурмбанфюрер Краузе, був спеціалістом з ліквідації підслідних. За вдалу ліквідацію можна було отримати солідну винагороду, а іноді й чергове звання.

Він не вважав себе вбивцею. Краузе любив свою сім’ю: дружину, яка була еталоном справжньої арійки, — висока, огрядна білявка, матір трьох їхніх дітей. Любив своїх маленьких донечок — Ельзу і Кет і сина Гюнтера. Але штурмбанфюрер Краузе здійснив уже п’ять ліквідацій. І його ніколи не мучили такі примарні речі, як совість. Люди, яких він ліквідував, були або унтерменшами, або, коли йшлося про англійців, ворогами Німеччини, а коли про німців — ворогами нації і фюрера. Він знав, що кожна ліквідація — це крок до нової — соціалістичної Німеччини. Крок до нового, кращого, ніж було у нього, життя для Ельзи, Гюнтера і Кет.

Зазвичай для ліквідації використовувався автомобіль. Хоча, як варіант, могла бути й снайперська гвинтівка. Втім, вибирати зброю знищення було не його справою. Це було прерогативою людей, які стояли вище. Набагато вище. Вказівку про ліквідацію міг дати групенфюрер Гейдріх, рейхскримінальдиректор Мюллер або рейхсфюрер Гіммлер. Звісно, він особисто ніколи не спілкувався ні з групенфюрером, ні, тим більше, з рейхсфюрером. Наказ він отримував від безпосереднього начальника, але іменем вищих посадових осіб рейху.

Слідкувати за Гущенком його трійці доводилося кілька годин на день. Очевидно, його, Краузе, робота була частиною великого полювання на цього росіянина. Усю схему штурмбанфюрер Краузе і не повинен був знати. Якби раптом було віддано наказ про ліквідацію, чорний «хорх» під керуванням Краузе відправив би росіянина у кращий світ.