Станіслав Стеценко - Війни художників

— Ні, Ріббентроп це подасть, як використання повій для збору компромату на партайгеносе — товаришів по партії. І фюрер…

— Жахливо розлютиться… Ви просто провидець, Вальтере! Ситуація неоднозначна, — Гейдріх замислився. — Donnerwetter! (Прокляття!) Мені треба подумати. Нехай поки що все залишається, як є. Поки що нічого не говоріть Ріббентропу.

— Звісно, що без вашої санкції це неможливо, геносе групенфюрер.

Гейдріх підвів голову, якусь мить дивився в очі Шелленбергу. Той перший відвів погляд.

— Добре, Вальтере, я ціную вашу відданість. Що у вас іще?

Шелленберг спочатку вирішив не говорити Гейдріху про керівника радянської делегації художників Гущенка. Гейдріх не любив, коли його турбували через дрібниці, але інтуїція йому підказувала, що із цим художником все не так просто і, мабуть, таки варто сказати Гейдріху, аби не вляпатися потім у серйозні неприємності.

— У Берліні перебуває троє учасників делегації радянських художників. Керівник і ще двоє, вони готують павільйон для виставки.

— Ну і що в цьому надзвичайного, Шелленберг? Художники із дружньої країни, приїхали у серйозній справі, яку фюрер так цінує. У чому проблема? Ви хочете мене зацікавити сучасним образотворчим мистецтвом?

— За інформацією нашої агентури, художник Гущенко — агент НКВС. Ми дістали через своїх людей у Франції його досьє. Він активно працював з 31-го по 36-й рік по лінії технічного шпигунства проти французів.

— І що нам відомо про цього маляра-шпигуна? — буркнув Гейдріх. Було помітно, що його не дуже зацікавив художник-шпигун.

— Він має безпосереднє відношення до викрадення у французів креслень двигунів їхніх винищувачів і ще низки розробок військової техніки, у тому числі прицілів для гармат, засобів зв’язку для авіації. Гущенко працював у парі з Червоним графом — Олексієм Ігнатьєвим. Граф заводив зв’язки, приводив клієнта до ательє відомого художника. Там вони його обробляли і при нагоді пропонували гроші за військові секрети. Французи люблять гроші, і справа йшла дуже добре, поки в 36-му їм на «хвоста» не сіла поліція, і вони удвох із графом накивали п’ятами до Москви.

Гейдріх знову встав із крісла, поплескуючи себе долонею по потилиці, пройшов кабінетом, потягнувся так, що хруснули суглоби. Запитав:

— Червоний граф Ігнатьєв… Це той, що віддав усі гроші царської Росії Радам?

— Саме так, геносе групенфюрер! За інформацією нашого джерела, в радянському посольстві у наступний після приїзду день Гущенко мав зустріч з радянським резидентом Кобуловим. Ось його фото — він входить і виходить із посольства.

— Ага, зустрівся не з послом Шкварцевим? — Гейдріх зацікавлено розглядав фотографії.

— Думаю, що ні. Швидше з Кобуловим. Але достеменно це мені невідомо.

— Чому з Кобуловим? Яке відношення до виставки має Кобулов? Думаєте, що цей художник і в нас може щось украсти?

— Не знаю, геносе групенфюрер.

— Фюрер і так наказав продемонструвати Радам багато наших найновіших розробок. Таким чином хоче тримати їх у напрузі перед величчю нашої військової машини! Що він може вкрасти? Вони все бачили! Хоча є ще надсекретні «Фоке вульф 190» і «Фау», про які Ради нічого не знають. Але про ці розробки знають лише обрані.

— Можливо, перестороги зайві й цей Гущенко тут лише як художник?

— Ні-ні, Вальтере. Гущенка — під ковпак. Якщо треба, співпрацюйте у цьому напрямку з Мюллером. Нехай за ним понаглядають люди з гестапо. Але координувати всі дії будете особисто ви. Тут може бути дуже тонка гра. А костоправи Мюллера ніколи не відчувають нюансів. Або чорне, або біле. Мюллер ніколи не розумів, що є ще тисячі відтінків сірого.

— Якщо художник буде контактувати з носіями секретної інформації?

— Ураховуючи особливості стосунків з СРСР, арештовувати його не бажано…

Гейдріх замислився.

— Якщо це буде контакт із серйозним секретоносієм, то художник швидше за все загине під колесами автомобіля. Секретоносія, якщо це буде німець, звісно, в табір.

— А може…

— Підсунути дезу, ви маєте на увазі? — Гейдріх засміявся. — Я вгадав?

Шелленберг кивнув. У нього мороз пробіг шкірою. Іноді йому здавалося, що Гейдріх — диявол у людській подобі й читає його думки!

— Я чудово вивчив вас, Вальтере! Не будьте таким прогнозованим. Це небезпечно для розвідника. Для гарної технічної дези потрібен час. Це не так просто, як, скажімо, радіогра. Інша справа — можна його спробувати перевербувати.

— Гроші? — діловито запитав Шелленберг.