Станіслав Стеценко - Війни художників

Вони виходять з ресторану, Гущенко кидає погляд на небо. Його затягли сірі хмари, і це робить усе навколо ще більше невиразним і похмурим. Біля виходу з ресторану стоїть таксі. Вони сідають, але водій чемно запитує, їдуть вони у приватних чи в державних справах, на що Гущенко про всяк випадок відповідає, що в державних.

З таксі вони вийшли на Тауентцинштрасе, головну берлінську торгівельну вулицю. Лілія, як і раніше, на нього дметься. На Тауентцинштрасе велелюдно. Обшарпані вивіски. Натовп сновигає між крамницями, схоже, сподіваючись, що на честь дня народження фюрера почнуть давати щось без карток. Але товарів без карток дуже мало. Там, де вони з’являються, миттєво утворюються величезні черги.

— Так, колишнього шику крамниць і крамничок немає, — зауважив Гущенко. — Але все ж на безриб’ї і рак — риба. Ось вам найшикарніша вулиця в Берліні, — він позирає на Лілію. — Ласкаво прошу!

Та відповідає злим і холодним поглядом з-під лоба. Нарешті крізь зуби вичавлює із себе:

— Це нагадує вулицю Горького в Москві. А чому його немає?

— Немає чого?

— Та шику ж! Ви справді не розумієте чи глузуєте з мене? — вона вже не приховує, що дуже ображена.

— Та ні, і гадки не мав! — примирливо відповідає Гущенко. Розводить руками. — Просто ви так перестрибуєте з думки на думку, що я за вами не встигаю. А шику немає тому, що війна. Це справді найшикарніша вулиця… принаймні такою вона була до війни.

Вони мовчи пройшли по Тауентцинштрасе, поки не дісталися до центральної вулиці — Унтер-ден-Лінден. Мітинг-парад уже закінчився, але навколо ще багато людей. Повернули у напрямку Кайзер-палас.

— Бачите ту величну споруду? — запитав Гущенко. Він вдає, що не помічає розчарування Лілії. — То Кайзер-палас. Звідси з якогось із балконів Вільгельм II у 1914 році оголосив натовпу про початок війни, яка перетворилася на світову. Я кілька разів колись пробував малювати його. Не Вільгельма, звісно, а Кайзер-палас.

— І що? — буркнула вона.

— Загалом нічого. Він мені не вдавався. Холодну велич складно передати олією.

— То чим же тоді?

— Тільки аквареллю.

Гущенко раптом згадав акварелі Гітлера. Гітлер любив малювати все монументальне. Якраз Кайзер-палас у нього виходив досить непогано. Можна сказати, навіть гарно.

Біля входу у всі продовольчі крамниці висить оголошення: «Євреям рішенням уряду заборонено продавати натуральну каву і солодощі. Вони можуть робити закупи лише після полудня».

— Цікаве оголошення, — Гущенко робить вигляд, що не помічає показної холодності своєї дами. — Щось не помітив я сьогодні у продажу натуральної кави і солодощів. Євреїв теж не видно. До речі, ви, часом, не єврейка, Ліліє?

— Ні. А що тут доречного?

— Про всяк випадок запитую, якщо раптом побачу натуральну каву. Або солодощі.

Берлін здається царством політичного плакату, їх тут десятки різновидів і трапляються вони на кожному кроці.

Поряд з оголошенням на стіні величезний плакат: «Змова єврейства проти Європи!». Чоловік, на думку автора, з типовою єврейською зовнішністю — ніс гачком, темне волосся — сидить верхи на континенті Європа. Одна нога полощеться в Середземному морі. Друга — в Атлантичному океані. У змовника під пахвою чорна тека, на шиї жовта краватка.

Якийсь час вони мовчки розглядають плакат із «змовою єврейства». Нарешті Лілія говорить:

— У мене в роду були тільки росіяни і німці…

— О, то ви майже у себе вдома! — зауважує Гущенко з награним здивуванням.

— Атож. А ви часом не єврей?

— Ні, я українець. А ось ще цікаве-оголошення: «Для євреїв уведено комендантську годину: з 21.00 до 5.00».

— Нас це не стосується. Ми не євреї, то можемо гуляти допізна.

— Мені подобається ваша залізна логіка.

Гущенко подумав про те, що його дружина якраз єврейка. І раптом зрозумів, що, можливо, СРСР для його сім’ї — це не так уже й погано! Звісно, в СРСР теж є антисемітизм, але так, як у Німеччині, то це вже занадто. І ще спало на думку, що його син Шурик теж єврей, якщо визначати національність по матері, як це й ведеться у євреїв. Це просто жахливо, що світ так налаштований проти однієї нації.

Чим ближче до центру, тим більше нацистської символіки. Плакати, прапори, величезні панно. Портрети Гітлера, орли, свастики, блискавки «SS», натхненні обличчя будівників націонал-соціалізму. З гучномовців линуть бравурні марші.

На розі юнак і дівчина у формі гітлерюгенду тицяють усім перехожим, а разом з ними Гущенкові і його дамі, по листівці: