На лацкані у перехожого, що пройшов повз готель, Гущенко помітив щось на кшталт значка із фосфору.
— Навіщо перехожим ті світляки? — з цікавістю запитала Лілія у Шютте.
— Це щоб не зіткнутися із зустрічним перехожим, — догідливо пояснив той. — Коли зовсім стемніє, це буде дуже ймовірно. Радив би й вам купити такі значки. Коштують вони п’ятдесят пфенігів за штуку. Дуже зручна річ. Я постійно користуюся таким після того, як мені якийсь ідіот мало не виколов парасолькою око.
У готелі двері були завішені цупкою чорною тканиною. За першою щільною завісою, яка запинала двері з вулиці і яку ввічливо відхилив перед Гущенком Шютте, була друга. Опустивши першу і зайшовши у своєрідний тамбур, можна було відіпнути другу.
Таким чином, на вулицю не проникав жоден промінь світла.
— Гер Шютте, навіщо такі заходи безпеки, хіба Берлін бомбардує англійська авіація? — здивувався Гущенко, спостерігаючи, як портьє дбайливо запинає за ними чорну тканину.
— Ні. Цього ще не було жодного разу. Англійцям забракло сміливості бомбардувати Берлін! Кишка у них тонка! Але ми маємо бути готові до всього, — з гордістю, відповів Шютте.
— Логічно, — погодився Гагарін, який до цього похмуро мовчав.
Вікна номера Гущенка виходили на Курфюрстендам.
— Вам, гер Гущенко — найкращий номер. Завтра зможете побачити святкові заходи, — зауважив Шютте, оглядаючи номер разом із Гущенком.
— Щиро дякую! Пробачте моє невігластво, а яке завтра свято? — запитав Гущенко. Він, здається, не пам’ятав жодного німецького свята у квітні.
— Завтра день народження нашого фюрера. Свято для всього німецького народу! — радісно повідомив Шютте, струшуючи пилинки зі своєї розкішної з золотим шитвом уніформи дипломата. — До речі, геносе Клейст перепрошував, що не зміг приїхати. На честь свята його нагороджено портретом фюрера з особистим підписом, це дуже велика честь, і сьогодні він приймає вітання.
— О, вибачте… Я справді невіглас! Відтоді, коли я поїхав з Німеччини, багато чого змінилося. Мабуть, таки змінилися і традиційні свята. Передайте наші щирі вітання панові Клейсту, — довелося розсипатися у вибаченнях Гущенкові.
— Нічого, не вибачайтеся! Головне, що ви пам’ятаєте, коли день народження Сталіна… Пане портьє, тут пил, — звернувся він до працівника готелю.
Портьє у форменому одязі, з вусами — копією вусів фюрера — і потужним запахом міцних цигарок, сказав, що номер щойно прибрали новим пневматичним апаратом під назвою пилосос, і гер Шютте, швидше за все, запилив мундир у машині або у вестибюлі. Передаючи ключі, він попередив Гущенка, що відпинати штори у нічний час суворо заборонено. За порушення цього наказу можна потрапити в гестапо.
— Але ж, як мені сказали, нальотів ворожої авіації досі не було, — здивувався Гущенко.
— Ні, це не зовсім так, пане, — заперечив портьє. — Було два, правда, ще минулого року. Але пересторога не завадить.
Номер був справді розкішним. Велике ліжко, письмовий стіл. Килим на підлозі.
— На жаль, ванна кімната одна на кілька номерів, — повідомив портьє. — Але кожен номер має умивальник і душ.
Шютте відкрив свій портфель і дістав якісь яскраво-жовті паперові прямокутники, як виявилося — продовольчі картки.
І якраз до речі, бо увійшов Гагарін і невдоволено почав бурчати про те, що у Москві іноземців не обмежують у їжі. Він любив добре попоїсти.
— Не хвилюйтеся, гер Гагарін, — парирував Шютте. — Запевняю вас, що за карткою ви зможете харчуватися не гірше, ніж у Москві! Німецький громадянин за цими картками отримує фунт м’яса, п’ять фунтів хліба, три чверті фунта жирів, півфунта цукру і фунт ерзац-кави з ячменю.
— Справді непогано, — погодився Гагарін. — А як щодо шнапсу?
Гагарін любив попоїсти, але ще більше, як пересвідчився Гущенко у потязі, випити.
— Гер Гагарін, ви ні в чому не будете обмежені. Є купа товарів, які продаються без карток, — намагався заспокоїти Гагаріна Шютте. — Наприклад, той же шнапс. Крім того, робітникам, які зайняті важкою працею, видають спецкартки, в яких прописана подвійна норма. І я вам видав саме такі. Про те, щоб ваша делегація отримала все на найвищому рівні, потурбувався сам імперський міністр іноземних справ.
Гагарін не встиг виказати своє захоплення турботою міністра.
— А ванна? — наче фурія, увірвалася в номер Лілія. — Портьє сказав, що ми не можемо прийняти ванну! Це вже занадто! Після такої дороги!
— Так, фройляйн Ліліє, — розвів руками Шютте. — На жаль, уже місяць діє урядовий указ, за яким ванну можна приймати лише два рази на тиждень. А якщо конкретно, то в суботу й неділю. Але ми потурбувалися про вас, і ви матимете ванну сьогодні. Це знову ж за особистою вказівкою геносе Ріббентропа. Зараз я маю попрощатися, а на вас чекає вечеря.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу