Станіслав Стеценко - Війни художників

— Слухайте, Миколо Петровичу, а хочете коньяку? — раптом запитав Фітін, посміхаючись. Його обличчя нарешті ожило. «Через щирі почуття, що опанували цю людину, чи це маска для маніпуляції співрозмовником?» — подумав Гущенко.

— Хочу, — сказав він.

Фітін пішов до шафи, схованої у стіні, й повернувся з пляшкою й фужерами. Хлюпнув на дно широких фужерів коньяку. Один поставив перед Гущенком, із другого надпив. «Дивись, — подумав Гущенко, — навчилися, як у Європі, — пити коньяк із широких фужерів, щоб можна було гріти рідину і відчувати букет смаку». Він зробив ковток, коньяк працівники НКВС пили досить пристойний — французький «Мулен де ля гран».

Фітін випив усе, поставив фужер, поклав руки на стіл і, не дивлячись Гущенкові в очі, сказав:

— Чи можете ви відмовитися? Чому ні? Можете. Скажімо так, можете. Але на нашу підтримку більше не сподівайтеся. Якщо, наприклад, вас наступного разу притягнуть до нас у кайданках через безглузду смерть якогось дипломата або ще через якусь дрібницю.

— Зрозуміло. Як я маю вийти на Кузелю?

— Ви зателефонуєте Кузелі непарного числа між 15 і 16 годинами. На інші дзвінки він реагувати не буде. Я радив би вам це зробити з якогось автомата на Вільгельмштрасе. Звідти вам 5 хвилин до місця зустрічі. Це місце не було завчасно обумовлено. Він погоджувався зустрітися будь-де. Але після першої невдалої спроби до самого інституту заходити я вам забороняю. Телефонувати до Кузелі додому теж не можна. Коли домовитеся про зустріч, сядете за будь-який вільний столик. Справа від себе покладете «Беобахтер» логотипом угору. Ми домовилися, що людина, яка з ним зустрінеться, буде з «Беобахтер».

Отримаєте матеріал і поставите йому кілька запитань. Загалом про ситуацію у керівництві Німеччини, її стратегічні плани. Перелік питань надасть вам товариш Кузьмук із секретного відділу. Вивчите їх напам’ять. Те, що отримаєте у Кузелі, передасте нашому резидентові у Берліні Амаяку Кобулову. Це все.

— Словом, дружба дружбою, а порох треба тримати сухим, — підсумував Гущенко.

— Так, ситуація з Німеччиною непевна. Ми не дуже віримо в щирість Гітлера відносно дружби із СРСР. І ще, окреме прохання — у нас дуже мало інформації про Гітлера, як про особистість. Нічого не відомо про його особисте життя. Ви, мабуть, знаєте, що за педерастію у Німеччині загрожує десять років таборів. І такий дивний збіг — Гітлер ніколи не буває на публіці з жінками. Ніколи! У нього немає і ніколи не було дружини. Останнім часом з’являлися чутки, що він живе з якоюсь фотомоделлю. Але ні імені, ні якоїсь іншої інформації про неї ми не маємо.

— Яким чином я можу отримати подібну інформацію? Як на мене, для цього треба мати вихід у найвищі сфери.

— Ні, зовсім ні, — Фітін посміхнувся, продемонструвавши рівні, але не дуже білі зуби. — Ви маєте дуже багато знайомств у Німеччині. Нас цікавить усе — навіть чутки. Що говорять журналісти, художники, ваш добрий знайомий з відомства Ріббентропа — гер Клейст. Ця інформація може бути для нас дуже важливою у плані пропагандистської війни, якщо така колись виникне.

Фітін узяв пляшку і ще хлюпнув у фужери коньяку. Сказав:

— І ще — хороша новина. Враховуючи, що завдання справді непросте, ми вирішили змінити позицію щодо «чобіт» для вас на завершальному етапі. У випадку необхідності ними вас забезпечить наш резидент у Берліні.

Від Фітіна Гущенко пішов у майстерню, проігнорувавши «Боженка» і «Переправу», до кінця дня працював над своїм автопортретом. Навіщо? Може, хотів залишити своє зображення на випадок, якщо не повернеться з Берліна? Для Шурика. Для Марії.

Він писав портрет і думав про те, що сказав йому Фітін. Гітлер не цікавиться жінками. Гущенко міг би повірити в це, якби не знав про прогулянку Адольфа і Марії. Хоча то була суто приятельська прогулянка. Можливо, це лише підтверджує здогади Фітіна?

Увечері він тихо увійшов до квартири. У Гвоздикових уже було темно. Ступаючи навшпиньки, пройшов до себе. Тихо, так, щоб можна було чути, лише притиснувши вухо до динаміка, включив приймача. Випадково упіймав Париж. Диктор говорив, що у Франції введено смертну кару за комуністичну пропаганду. Потім процитував Черчилля, який критикував нерішучість Чемберлена і заявив, що демократичний світ має стати на шляху агресії двох соціалістичних диктатур — Німеччини й СРСР. Що демократичні країни повинні завдати удару по бакинських нафтових промислах, щоб перервати нафтовий потік, який вермахт використовує для окупації Європи.