Станіслав Стеценко - Війни художників

Гейдріх стенув плечима, зчепив пальці рук у замок. Хруснув суглобами:

— А чому такий гамір через якогось радника? Це ж не консул і не військовий аташе? Ми повідомили в газетах, що невідомого, за прикметами схожого на нього, збив автомобіль. Оскільки його не забрали рідні, то й поховали як невідомого.

— Як невідомого? — повів бровами Ріббентроп. — Не певен, що росіян влаштує така відповідь. Вони можуть зажадати ексгумації. Думаю, що у цій справі занадто багато туману. Що, власне, відбувається?

Гейдріх відкинувся на спинку крісла. На тонких губах з’явилася посмішка. Наче у злодія, якого спіймали на дрібній крадіжці.

— Добре. Будемо говорити відверто. Він справді потрапив під автомобіль. Коли його привезли до клініки, випадково знайшли плівку з державними секретами. Ви розумієте — дружба дружбою, але ми не можемо дозволити НКВС так нахабно працювати в Берліні. Упевнений, що фюрер підтримає мою точку зору.

Із цим комуністом працювали люди Мюллера. І під час допиту він помер. Два телепні з підвалів на Принц-Альбертштрасе залишили його непритомного і пішли обідати. За півгодини він захлинувся власного блювотою. Ми не могли віддати їм тіло. Якщо механічні пошкодження можна пояснити як наслідок автокатастрофи, то опіки на обличчі — аж ніяк. Тому тіло ми не можемо видати. Його поховано як невідомого — і крапка! Сліди могили знайти не можемо. Спишемо на плутанину в обліку з огляду на воєнний час. Я впевнений, що радянський посол не буде зчиняти галас через це.

— Які результати роботи з комуністом?

— Аж ніяких.

— Райнгарде, може, ви даремно доручаєте подібні справи тому селюкові Мюллеру?

Керівник гестапо Генріх Мюллер був вихідцем із селян, і в РСХА його вважали плебеєм.

— Справа не в Мюллерові. Ми випробували все. З ним працювали не лише костоправи. Ми запрошували двох кращих гіпнотизерів рейху. І жодному не вдалося занурити його в гіпнотичний сон.

За себе і за всіх справжніх націонал-соціалістів я скажу: для нас існує тільки одна доктрина — народ і Батьківщина.

Адольф Гітлер, з виступу перед гауляйтерами,

11 квітня 1940 року

11 квітня 1940 року, 15 год. 07 хв.

Оберзальцберг

Ад’ютант Гітлера Шауб сказав Гейдріху:

— Фюрер обідає, але потім у нього зустріч з гауляйтерами, тому він просить вас увійти.

Обличчя фюрера було червоним, він шморгав носом. На столі лежала хустинка. Учора, вигулюючи свою улюблену вівчарку Блонді, він підхопив нежить. Фюрер запропонував Гейдріху розділити трапезу або випити чашку кави. Гейдріх подякував, він з відразою ставився до вегетаріанства і був завзятим. м’ясоїдом, а тому вибрав каву. Фюрер традиційно налягав на дієтичні страви. Сьогодні це була варена кукурудза, яку Гітлер їв без солі, тримаючи качан обома руками і голосно плямкаючи.

Гейдріх запитав про самопочуття, фюрер поскаржився на нежить. Нетерпляче промовив:

— Шауб сказав, що у вас термінова справа, Райнгарде. Не втрачайте часу, я маю ще підготувати промову для гауляйтерів.

— Так, мій фюрере, — кивнув Гейдріх, відсьорбуючи духмяну каву. Каву готував камердинер фюрера з відбірних зерен, доставлених з Бразилії. У Латинській Америці чимало країн симпатизували фюрерові. — Я прошу вашої санкції на проведення слідчих дій серед керівного складу Українського інституту в Берліні. А якщо буде потреба, і не тільки керівного.

— На цьому етапі українські націоналісти нам дуже корисні, Гейдріху! — фюрер облишив жваве поїдання кукурудзи і підвів очі на нього. — А що трапилося?

— Є підозра про витік конфіденційної інформації з цього закладу.

— Яка там може бути конфіденційна інформація? — здивувався фюрер, відкладаючи качан.

— До підписання пакту про ненапад ми активно використовували інститут у боротьбі проти Рад. Він виконував низку завдань секретного характеру, з підготовки до можливого конфлікту з Радами, — пояснив Гейдріх.

— Я вважав, що ці роботи заморожені. Але, повторюю, українські націоналісти можуть бути нам надзвичайно корисними — Мельник, Бандера. Вони працюють проти Сталіна! — фюрер підвівся і пройшов від стола до величезного вікна. Гори були повністю оповиті хмарами, і лише їхня нижня частина сіріла вдалині, нагадуючи велетенські плато. Повернувся, знову сів за стіл. — Сталін після підписання пакту вимагав їх видати Радам. Ми на це не пішли! І що тепер, усе коту під хвіст?

— Я вважаю, що вони працюють тільки на себе. І для рейху від них дуже мало користі, — наважився заперечити Гейдріх.