Станіслав Стеценко - Війни художників

— З ким контактував? — товстун нахилився до Ігуменова, і той відчув, який несвіжий подих у гестапівця.

— Я дипломат. Ви не маєте права. Я вимагаю зустрічі з радянським послом, — він намагався, щоб його голос звучав твердо. Так він міг виграти якийсь час. Хоча який у цьому сенс?

— Ми у дружніх стосунках з СРСР. І це для тебе дуже погано. Тому що, я повторюю, ти живим звідси не вийдеш. Хіба що будеш працювати на нас. Ти був необачним і потрапив під автомобіль. У лікарні зроблено запис, що ти помер, не приходячи до тями, — продовжував товстун. — Тебе вже навіть поховали в номерній могилі, як ховають безхатьків.

Ігуменов похмуро мовчав. Він — живий труп. І розумів це Ігуменов краще, ніж ці два заплічних справ майстри.

— З ким ти контактував в інституті? — запитав жилавий.

— Ти поводишся як останній кретин, — додав товстий гестапівець. — Я пояснюю тобі, що буде, якщо ти не будеш нам відповідати. Ти в гестапо. Наша мета — безпека Німеччини. Від того, будеш ти відповідати чи ні, залежить безпека всієї держави. Наших сімей і наших дітей. Його, — товстий кивнув у бік свого колеги. — І моїх. І тому ми не зупинимося ні перед чим, аби ти розв’язав свого поганого язика. Наші методи, повір, дуже негуманні. Я пояснюю тобі це, щоб ти не сподівався на дипломатичне прикриття. Його для нас не існує, і ти дуже швидко це зрозумієш.

Гестапівець випростався і витер хустинкою піт із чола.

Знову заговорив жилавий:

— Вирішуй швидше. У тебе кілька хвилин. Ти зможеш працювати в гестапо. Ніхто в СРСР ніколи не дізнається, куди ти зник. Повір, ми зможемо це зробити. Ти пручаєшся абсолютно даремно, — він дістав з кишені пачку цигарок. Запропонував колезі. Вони відійшли до вікна, відкрили кватирку і запалили.

Палили кілька хвилин. Потім загасили цигарки і підійшли до Ігуменова.

— Ну що, гер Ігуменов, яке буде ваше позитивне рішення? — запитав товстун.

Ігуменов підвів погляд і похитав головою. І раптом плюнув, плювок не вдався, націлений у живіт товстуна, він не долетів і упав гестапівцю на черевик. Це був далекоглядний прийом: розлютити гестапівців і нехай вони його вб’ють якомога швидше!

Товстун наморщив чоло. Нахилився, витер черевик хустинкою і кинув її до кошика зі сміттям. Гестапівці перезирнулися. Було зрозуміло, що клієнт виявився складним. І розговорити його буде не так просто. Стали по обидва боки стільця. Один ударив Ігуменова у щелепу справа. Стілець хитнувся, але другий гестапівець швидко вирівняв його, ударивши Ігуменова зліва. Вони працювали над ним, як над боксерською грушею на тренуванні. Били здебільшого відкритими долонями, аби швидко не втратив свідомість.

За 10 хвилин обличчя Ігуменова уже нагадувало криваве місиво.

Упевнившись, що той уже втратив свідомість, товстий приніс банку води. Повільно вилив Ігуменову на голову. Коли той прийшов до тями, запитав:

— Ну ти тепер зрозумів, чим є зараз твоє життя, чого воно варте і що ми можемо із тобою зробити?

«Мені все одно, — подумав Ігуменов. — Якщо після зустрічі зі мною візьмуть Кузелю, то в Москві зі мною станеться те ж саме. Або навіть гірше. А потім те ж саме в Конторі зроблять з моєю дружиною в мене на очах».

— Я вимагаю зустрічі з радянським послом, — його розбиті губи розпухли і заважали говорити. Він не говорив, а хрипів. — Я дипломат!

Після повторної обробки і другого «душу» гестапівці розстебнули браслети, й обм’якле тіло впало на підлогу.

Вони спробували посадити його на стілець, та тіло вже підкорялося лише силі тяжіння. Один з гестапівців присів і підпер голову Ігуменова дулом пістолета. Побачивши, що той відкрив очі, запитав:

— Скажи, до кого ти ходив в інститут, і все закінчиться, або я стріляю.

Ігуменов спробував хитнути головою, але пістолет не дозволив цього зробити. Утім, гестапівець жест зрозумів.

Гримнув постріл. Гестапівець, перед тим як натиснути спуск, повернув пістолет убік. До того ж патрон виявився холостим.

Тіло, яке більше не підтримувало дуло пістолета, сповзло на підлогу. Коли його повернули на місце, з очей Ігуменова текли сльози. Розбиті губи і щоки тремтіли.

Гестапівці знали, що саме в такому стані підслідні, як правило, починають ламатися.

Жилавий розтиснув Ігуменову пістолетом зуби і рвучко увігнав дуло в рот. Ігуменов закашлявся від осколків зубів.

— З ким ти контактував?

Але вони нічого не знали про дружину й доньку Ігуменова. Про МДУ, про Колиму і про те, що трапляється там з гарненькими москвичками.