Станіслав Стеценко - Війни художників

А о 5-й ранку німці атакували Норвегію, вони висадили десанти в найбільших норвезьких портах: Осло, Арендаль, Берген, Тронгейм і Нарвік. Але потомки вікінгів виявилися міцнішими горішками, ніж м’якотілі данці. У кількох місцях норвежці організували жорстку оборону, чим затримали висадку німецьких військ. Норвезькі спецслужби встигли евакуювати зі столиці і королівську родину, й золотий запас. Тим самим був зірваний аналогічний данському план вермахту — змусити короля підписати капітуляцію. Тут шантаж норвезького короля не дав жодних результатів, і міста, в яких дислокувалися норвезькі війська, були піддані сильним авіаційним бомбардуванням. Загинуло багато цивільного населення, міста були зруйновані. Але Норвегія продовжувала боротися.

9 квітня 1940 року

Москва

Т е л е г р а м а

№ 653 від 9 квітня

Посол Шуленбург — у МЗС Німеччини

Дуже терміново!

Секретно!

На Вашу інструкцію від 7 квітня (доставлену радником дипломатичної місії фон Заукеном) повідомляю наступне.

Інструкція стосовно інформування Молотова виконана сьогодні о 10 годині 30 хв. за європейським часом. Молотов заявив, що радянський уряд розуміє, що Німеччина була змушена вдатися до таких заходів: англійці, безумовно, зайшли надто далеко. Вони абсолютно нехтують правами нейтральних країн. На закінчення Молотов сказав буквально наступне: «Ми бажаємо Німеччині повної перемоги в її оборонних заходах».

Шуленбург

9 квітня 1940 року, 10 год. 50 хв.

Москва

Молотов почав телефонувати Сталіну, щоб повідомити про заяву Шуленбурга відразу після завершення зустрічі з ним. Сталін був на Ближній дачі. Довго не брав слухавку. «Мабуть, Власику чомусь незручно будити Хазяїна», — подумав Молотов. Або пив допізна і наказав не будити. Або розважався з Давидовою. Про роман Сталіна і прими Большого театру знало все Політбюро. Довелося подзвонити Власику і сказати, що справа абсолютно невідкладна.

— Значить, Норвегія і Данія, — сказав Сталін, якого на вимогу Молотова таки розбудив Власик. — Це гарна новина, В’ячеславе! З мене вино! Гітлер ударив на Захід, значить, ще поборемося!

Але щодо Давидової Молотов помилився. Валечка Істоміна — прислуга, нянька, наложниця — сиділа у ліжку вождя. Натягнувши ковдру по шию, запитально дивилася на Сталіна. Той кивнув на двері. Вона швидко ковзнула з-під ковдри. Натягнула нічну сорочку, халатик. Кинула швидкий погляд: чи дивиться? Ні, він не дивився, був заглиблений у себе. Вона не ображалася. На свого бога не ображаються. Йому служать і на нього моляться. Прочинила двері. Тихенько прослизнула повз Власика, що байдуже відвернувся до вікна.

— Власик, готуй машину. І викличи Берію в Кремль, — з’явився в дверях спальні Сталін.

9 квітня 1940 року, 13 год. 40 хв.

Москва

Сталін пройшов повз Поскрьобишева, ледь кивнув у відповідь на привітання. На привітання Берії взагалі не відповів. Лише сказав: «Зайди». Не запропонував сісти. Не знімаючи шинелі, ходив кабінетом з кутка в куток. Видно було, що Сталін знервований. Лише хижо блискали з-під кошлатих брів білки очей. Зняв кашкета. Кинув на стіл. Нарешті зупинився перед Берією і, втупившись йому в обличчя, цідячи слова крізь зуби, запитав:

— Лаврентію, чому розвідка НКВС не доповіла, що Гітлер готує напад на Норвегію й Данію? Чому розвідка НКВС дурно їсть народний хліб?!

— Кобо, ось у мене шифровка. — Берія брехав. Про напад Німеччини він дізнався з перекладів повідомлень англійського радіо, які йому щойно занесли з відділу перехоплення. Тільки встиг подумати: «Фітіна зітру на порох», — і тут йому зателефонував Поскрьобишев, негайно вимагаючи «на килим» до Сталіна. Всю дорогу він думав, як викрутитися з цього становища.

— Ах ти, суко! Мені вже про це доповів Молотов, а йому сказав Шуленбург! Розвідка НКВС — сліпі кошенята! За кордоном тільки п’ють і бабів тягають! — Сталін вихопив шифровку з руки Берії, зібгав здоровою рукою і жбурнув паперовий м’ячик Берії в обличчя. Кулак його тремтів перед носом у Берії — от-от ударить! Слина летіла Берії в обличчя, а він не смів відхилитися.

— Вибач, Йосипе Віссаріоновичу. Недопрацювали, — бурмотів він.

— Недопрацювали! Недопрацювали! — Сталін повернувся і пройшов через усю кімнату. Шарпнув, ледве не перекинувши, стільця. Визирнув у вікно. Його знайомого ворона ніде не було видно. Нарешті опанував себе. Зняв шинель, кинув на крісло. — Лаврентію, ще раз недопрацюєш, поїдеш прямо з цього кабінета у турму. Що ти думаєш про цю акцію?