Ярослав Мельник - Маша, або Постфашизм

Далі пан Б. Соловйов запитує: чи то бува не християнство створило необхідний фашистам людський матеріал? До кінця XIX сто­ліття в мові існував чіткий і виразний поділ понять «людина» і «тварина» — з узаконеною подвійною мораллю (тварин спокійно експлуатували, катували, вбивали, поїдали). Перші фашистські концтабори (прообрази пізніших «робочих колоній»), що виникли в першій половині ХХ століття, були функціонально ідентичні хлівам, де тисячоліттями люди тримали тварин (і вважали це цілком нормальним). Якщо б не було хлівів — не народилася б ідея концтабору. Б. Соловйов подає зізнання перших фашистів, з їхніх слів видно, що нелюдське, жахливе ставлення до людей — результат нелюдського, жахливого ставлення до тварин, яке утвердилось у свідомості й у душах. Звичка нелюдського ставлення до живого — ось що спрацювало у перших справжніх фашистів. «Адже ми вбивали не людей, — цитує пан Б. Соловйов одного з них. — Ми не вважали їх людьми. Я до свого вступу в націонал-соціалістичну партію працював м’ясником на забійній і звик перерізати горлянки». Інші не працювали м’ясниками, проте в їхній свідомості не було заборон на вбивство живого. А в їхніх почуттях не було відрази до процесу вбивства, розділення тіла, споглядання нутрощів, поїдання «результатів убивства».

Щоправда, у ХХ столітті ніхто ще й не думав про забій з метою обробки та споживання в їжу тіл в’язнів концтаборів. Тоді спрацьовувала тільки звичка бити, примушувати працювати й убивати живе. Але, зауважмо, нацисти вже по-своєму споживали тіла в’язнів — тільки не в їжу, а використовували, скажімо, їх волосся для набивання подушок, з кісток робили порошок, а з тіл — мило. Зі шкіри робили сумочки. Попелом, який залишався від спалювання тіл, удобрювали землю. Також проводили з тілами медичні експерименти. Тож чи були вони людьми для фашистів? Звичка ж поїдати живе поки що була пов’язана лише виключно з живим, що не мало цілковитої людської ідентичності. Проте вже у ХХХ столітті цей бар’єр було подолано: до того часу належать перші обережні спроби вживання в їжу людиноподібних. Це стало можливим завдяки кардинальній зміні свідомості — у мові сформувалося поняття «стор».

«Як бачимо, — зазначає пан Б. Соловйов, — структура свідомості, для якої є “людина”, яку, в принципі, не можна пригнічувати, утискати, вбивати (ба більше — поїдати), і є “тварина”, яку можна позбавляти свободи, пригнічувати, вбивати (і поїдати!), і взагалі робити все, що завгодно, — зберігалася незмінно всі ці тисячоліття й панує і сьогодні. Усі ці сторіччя незмінною була “подвійна мораль”. Зміни стосувалися тільки нюансів: що відносити до “людей”, а що до “тварин”. Фашист ХХ століття ще не міг назвати в’язнів концтабору “тваринами”, хоча, по суті, до них як до тварин ставився (перераховані вище способи використання людьских тіл у нацистський концтаборах). Але він вже проговорюється: “Адже вбивали не людей”. Звідси один крок до: “Адже ми поїдали не людей”. Але це — у більш віддаленому майбутньому. Коли “нижчу расу” почнуть називати “сторами”. Корови, коні, стори...

Фактично, саме поділ усіх людей на “своїх” і “чужих” є відображенням поділу живого на “людей” (“наших”) і “тварин” (“чужих”). “Свої” — це “свій народ”, “свій клас”, “своє коло”, “своя раса”. “Чужі” — “не свій народ”, “не свій клас”, “не своє коло”, “нижча раса”. На поняття “чужий” поширюється величезна частина значення поняття “тваринний” (хоча це відбувається й непомітно для свідомості). До “не свого”, до “чужого”, можна ставитися не по-людськи: це основне. А вже те, чи входить у це “не по-людськи” гноблення, експлуатація, позбавлення прав, свободи, життя чи поїдання — деталі.

Те, як чинили в історії людства з “чужим” народом, класом, расою, дивовижно нагадує ставлення людини (будь-якої) до “тварини” (дивно, що на цьому так довго не акцентували уваги). Тож можна сказати, що “тварина — це чужий”. І фашисти лише оголили суть протиставлення “свої — чужі”, яка тривалий час була захована від очей: відкрито (а не таємно, як робили всі до них!) переставши вважати “не своїх” людьми. Досить швидко, за якісь півтисячоліття, вони привели у відповідність з поняттями і мову. Тих, до кого ставилися як до тварин, почали називати “тваринами”. А відтак, підтягуючи вже реальність “під мову”, з них остаточно зробили справжніх тварин. Ось весь шлях “людяного” християнства до “звірячого” фашизму. Цілком логічний шлях».