Ярослав Стельмах Ярослав - День народження

Прийшов я вранці до школи, а назустріч мені з класу Генка вибігає.

- Іди, - кричить, - швидше! У Шашка шьогодні день нажодження. Там чукежки їдять. Я побіг водою жапивати, бо шолодко дуже.

Заходжу я в клас. Кругом плямкають усі - цукерки жують. Один Сашко за столом сидить, не жує.

- У мене, - каже, - від них уже щелепи зводить.

- Де ти ходиш? - Митько мені гукає. - Тут без тебе все з’їдять.

Я пропхався до столу, але цукерок зоставалось іще багато.

- Вітаю тебе, Сашку, - почав було я, але тут хтось поцілив мене скатаною в кульку обгорткою у вухо.

- Бажаю тобі… - продовжив я, і знову в мене влучила кулька.

Я тоді розізливсь, підкинув угору свій портфель і сказав:

- На кого Бог пошле.

Всі кинулися врозтіч, а Бог послав на Генку, який саме вбіг до класу із півлітровою банкою води. Тоді Генка линув на мене водою і попав іще на кількох чоловік.

Вони теж узялися за кульки, а дехто побіг по воду. Банок більше не було, і доводилося бризкати прямо з рота. Сашко одійшов і сказав:

- Ну, перестаньте, перестаньте, вже дзвоник був. Дехто його послухав, а більшість продовжували кидатись і поливатись водою.

- От здорово, - кричав Митько. - Якби кожен день отак!

Я теж сказав:

- От здорово!

Коли підлога була вся засипана тими кульками і геть-чисто облита водою, до класу зайшла вчителька.

- Ой-ой-ой! - сказала вона. А потім; - Ай-ай-ай! Що ж то у вас таке?

Ми відповіли, що це в Сашка день народження. Тоді вчителька опустилася на стілець, але одразу ж підскочила, бо виявилося, що він мокрий.

- Як вам не соромно! - розсердилась вона. - У вашого товариша день народження, а на що ви його перетворили. Треба ж думати, що робите. Як це негарно і ганебно!

Ми почали думати і вирішили, що й справді це не так уже й здорово.

- Даю вам п’ять хвилин, - мовила вчителька, - щоб ви негайно ж привели до порядку і себе, і клас.

Ми дуже швидко все прибрали, і вчителька стала пояснювати урок, але ходила трохи дивно - якось боком і так само боком вийшла у двері за хвилину до дзвоника.

- Це їй соромно, - засміявся Генка.

- Це їй за вас соромно, - озвалась Ловецька.

- Не за «вас», а за всіх нас, - виправив її Сашко. - Хочете цукерок? У мене ще багато.

Та ніхто цукерок не взяв, сказали, що вже наїлися донесхочу. А Генка сказав, що він взяв би, та несила більше пити воду. Але потім подумав, таки взяв одну і поклав до кишені.

Тоді і я взяв. Дві. Я ж бо прийшов останнім і з’їв найменше.