Милан Кундера - Жарт

Я подякував йому за підтримку. Та водночас зауважив, що старший за нього, то годі сподіватися, що я «переросту» мою віру. Поміж нами спалахнула суперечка про існування Бога, про дочасність і про вічність, про ставлення Декарта до релігії, про те, чи був Спіноза матеріалістом, і про багато інших речей. Згоди ми не дійшли. Урешті я запитав Людвіка, чи не шкодує він за тим, що підтримав мене, якщо вже я такий непоправний. Він відказав, що віра в Бога — моя особиста справа, та й, зрештою, нікого вона не стосується.

Більше нам не випадало нагод зустрітися на факультеті. Утім, наші долі виявилися дуже подібними. За три місяці після нашої розмови Яна виключили з партії й вигнали з університету. А за пів року по тому довелося піти з університету й мені. Витурили мене? Змусили піти? Не можу сказати.

Щоправда, проти мене і проти моїх переконань лунало дедалі більше голосів. Правда й те, що декотрі колеги давали мені зрозуміти, що я повинен виступити із заявою атеїстичного змісту. Нарешті правда й те, що під час моїх лекцій трапилося кілька агресивних випадів з боку студентів-партійців, які ображали мою віру. Але правда і в тому, що поміж комуністами на факультеті в мене було чимало друзів, які поважали мене за ту позицію, яку я мав до Лютневої революції. Може, досить було б тільки одного: щоб я почав боронитися. Вони, звичайно, стали б на мій захист. Але я нічого не зробив.

«Ідіть за мною», — сказав Ісус своїм учням, і вони без вагань покинули свої неводи, свої човни, оселі, родини і подалися за Ним. «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». [1] Євангелія від Луки, 9:62. Переклад Івана Хоменка. — Тут і далі прим. пер.

Якщо ми чуємо поклик Христа, то повинні безумовно йти за Ним. Це давно відомо з Євангелії, та за новітньої доби ті слова сприймаються лише мов казка. До чого вчепити той заклик у нашому прозаїчному житті? Куди треба нам іти і за ким повинні ми прямувати, покинувши наші неводи?

Та звучить цей поклик і в нашому світі, хоч ми насилу чуємо його. Звісно ж, приходить він нам не поштою, як ото рекомендована бандероль. Він прихований. Дуже рідко з’являється він нам у спокусливому рожевому вбранні. «Не те діяння, що ти його обереш, а те, що суперечить твоєму вибору, твоїм думкам і твоєму бажанню, мусиш ти обрати, ось де твій шлях, що на нього закликаю я тебе, що ним повинен ти прямувати, шлях, що ним пішов твій Учитель…» — писав Лютер.

У мене було чимало підстав триматися за посаду асистента. Вона була порівняно зручна, надавала багато вільного часу для продовження моїх студій і до кінця моїх днів забезпечувала кар’єру викладача в університеті. Однак мене лякало те, що я тримаюся за цю посаду. Тим паче, що я бачив, скількох вартісних людей, викладачів та студентів, витурили з університету. Я боявся чіплятися за це вигідне становище, адже його надійність і забезпеченість відокремить мене від тієї хисткої долі, яку мали мої ближні. Я зрозумів, що натяки на те, що мені доведеться піти з університету, були покликом. Я чув, як хтось мене кличе. Хтось застерігав мене від кар’єри, здатної скувати мою думку, мою віру, а потім і мою совість.

Моя дружина, з якою ми мали дитину, якій було вже п’ять років, звісно ж, усіляко наполягала на тому, щоб я боронився й робив усе, щоб лишитися на факультеті. Вона думала про маленького сина, про майбутнє родини. Для неї більше нічого не важило. Коли я дивився на її вже змарнілі риси, мене жахала ця безмежна заклопотаність, заклопотаність завтрашнім днем і наступним роком, заклопотаність повсякденням і прийдешніми роками. Мене злякав цей тягар, і в душі моїй почув я Ісусові слова: «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха». [2] Євангелія від Матея, 6:34. Переклад Івана Хоменка.

Мої вороги гадали, що я гризтимуся від клопотів, а я почув у собі неочікувану безтурботність. Вони думали, що я почуватимуся обмеженим у свободі, а якраз тоді я й відкрив для себе реальну свободу. Я збагнув, що людині нема чого втрачати, що місце її скрізь, скрізь там, де ходив Ісус, а це означає: скрізь поміж людьми.

Здивувався я на початку і шкодував, але потім пішов назустріч злу моїх супротивників. Лихо, якого вони мені завдавали, я сприйняв як зашифрований поклик.

Комуністи цілком у релігійному дусі вважають, що людина, яка завинила перед партією, може здобути прощення гріхів, якщо попрацює певний час поміж селянами чи робітниками. За роки, що спливли після лютого, чимало представників інтелігенції на коротший чи на довший час подалися в копальні, на фабрики, на будови і в державні господарства, де, після таємничого очищення в тій обстановці, дістали змогу знову повернутися до установ, шкіл чи секретаріатів.