Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

І він їх обробив, чорт, оце так він їх обробив, подумала Бетті, коли чоловік сів, сповнивши залу гомоном. Про гроші він навіть не заводив мови, просто попрохав земляків зробити йому честь своєю присутністю й поділитися думками, тож якщо вони побачать, що він не має задньої думки, то він може засукати рукави й почати шукати помічників. «Оце мій Спайк!» — несподівано для себе прошепотіла Бетті, хоча то був не зовсім такий Спайк, за якого вона виходила заміж.

— Місіс Тіґґлер, як ви ставитеся до проекту вашого чоловіка? — спитали в неї, коли подружжя, тримаючись за руки, стояло перед фотографом «Фаєттвілльського оглядача».

— О, я за нього на сто десять відсотків! — відказала вона, усміхаючись до Спайка, мов наречена.

Її коментар опублікували в «Оглядачі», і журналіст навіть примудрився написати, яка дивовижно гарна була місіс Тіґґлер у гірчичній сукні й капелюшку в тон («Гірчичній! — пирхнула Бетті, переказуючи ці слова Спайку. — Мабуть, він м’ясо з первоцвітами їсть»).

Коли вони повернулися додому ввечері, Спайк був такий наелектризований, яким вона не бачила його близько року, так що він зовсім не збирався сидіти, обійнявши Біблію, на ґанку під зірочками — аж ніяк, він просто потягнув дружину до спальні, де вони перед тим доволі довгий час здебільшого спали, а Бетті, хоча й не готова до такого повороту подій, була зовсім не проти; вона щось прошепотіла чоловікові їхньою кодовою мовою про душ, але Спайк сказав, що такими дрібницями перейматися не треба, і Бетті цілком подобалося, коли він поводиться владно.

— Я тебе кохаю, — пізніше вночі сказав їй Спайк.

Новина на чверть шпальти у «Фаєттвілльському оглядачі» породила статтю в «Новинах Ґрінсборо», а та — невеликий допис, опублікований у кількох виданнях. Потім усе затихло, але Спайк зберігав упевненість і згадував багаття, на які любив дивитися в дитинстві: спочатку майже нічого не відбувається, а в якийсь момент полум’я здіймається до небес — і справді мав рацію, бо раптом звістка про нього загорілася на перших шпальтах Washington Post і New York Times . Потім приїжджали телевізійники, за якими знову навідалися новинарі, а потім — іноземні телевізійники й іноземні новинарі, і весь цей час Бетті і Спайк завзято працювали (вони, як спочатку, знову стали однією командою) над тим, щоб запустити проект «Арарат». Репортери отримували звіти з переліком нових внесків та інших видів підтримки: там згадувалося і п’ятдесят доларів від сусідньої релігійної громади, і мотузки й намети — подарунок відомої крамниці. Невдовзі на газоні перед будинком Спайка й Бетті стояв дерев’яний «термометр проекту» — щопонеділка Спайк фарбою позначав на ньому, наскільки зібрана допомога наближає «Арарат» до мети.

Не дивно, що Спайкові з Бетті подобалося порівнювати цей критичний час із запуском ракети: це захоплення від зворотного відліку, хвилювання на запуску й усвідомлення того, що доки ця велетенська срібляста труба не заворушиться й не почне торувати шлях у небо, існує шанс дуже незручного й привселюдного ганьбовища. Хай чого Бетті хотіла спочатку, зараз вона вирішила підтримати чоловіка на сто десять відсотків і програшу не бажала. Бетті не належала до особливо релігійних натур і в глибині душі не знала, як розуміти Спайкову пригоду на Місяці, але можливості вона розпізнавала на око блискавично. Після цілого року його похмурого сидіння над Біблією й діставучого співчуття її подруг Бетті могла кричати від радості: адже зовсім не погано, що про Спайка Тіґґлера знову почують усі. Після проекту «Аполлон» проект «Арарат» — що може бути очевиднішим за такий рух уперед, за цей маленький абетковий крок? і ніхто, жоден репортер ні на мить не припустив, що Спайк розгубив клепки й з’їхав з глузду.

Спайкові все вдавалося зовсім непогано, він ані разу не заводив мови про Бога, який руками президента Кеннеді запустив цей процес. Так Бетті було легше зацікавити людей, котрі, помітивши в проекті бодай якийсь елемент божевілля, поводилися б значно обережніше. Навіть губернатор Північної Кароліни був такий зворушений, що пробачив Спайкові неввічливу допитливість щодо щирості своєї віри й милостиво погодився на елітний благодійний бенкет ($ 100 за місце) в Шарлотті. Бетті на такі події вдягала своє первоцвітово-жовте з регулярністю, яка, на думку подруг, була непотрібна й немодна; але Спайк стверджував, що це його щасливий колір. Розмовляючи з репортерами, Спайк іноді просив їх згадати в дописі сукню своєї дружини, що, як вони, безумовно, помітили, має гірчичний колір. Дехто з новинарів — або ліниві, або дальтоніки — чемно так і робили, від чого Спайк посміювався, читаючи газети.