Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Корабель сів на воду, потім було особисте «вітаю-вітаю» з Білим домом, потім медогляд, обговорення польоту, перший дзвінок до Бетті, перша ніч знову з Бетті і… слава. У великих, бурхливих містах, яким він ніколи не довіряв, — пихатому Вашингтоні, цинічному Нью-Йорку, шаленому Сан-Франциско — Спайк Тіґґлер був великою людиною; у Північній Кароліні він був особою велетенських масштабів. Серпантин сипався на нього, як спагеті з перевернутої миски, права рука втомилася від вітань, його цілували, обіймали, намагалися помацати, плескали по плечах, дружньо штурхали кулаком. Маленькі хлопчаки засовували руку йому в кишеню жилета й безсоромно канючили трохи місячного пилу. Здебільшого людям просто хотілося бути поруч із ним, просто на кілька хвилин затриматися біля нього, подихати тим повітрям, яке він видихає, подивуватися на чоловіка з відкритого космосу, який водночас виявляється чоловіком із сусіднього округу. І вже через кілька місяців усенародного носіння з ним законодавчі збори штату Північна Кароліна, пишаючись хлопцем і дещо ревнуючи його до належності всій країні, оголосили, що бажають нагородити його особливою медаллю на спеціальній церемонії. Усі згодилися, що для цього неможливо придумати кращого місця, ніж Кітті-Гок, пласка земля під пласким небом.

Того дня прозвучали відповідні слова, але Спайк розумів їх хіба наполовину: Бетті мала нове вбрання, навіть із капелюшком, і потребувала запевнення, що чудово виглядає, — так і було, але їй усе не вірилося. Велику золоту медаль із Кітті-Гоком на одному боці й капсулою «Аполлона» на другому повісили йому на шию, руку Спайка ще кількадесят разів посмикали, і весь час, поки він чемно всміхався й кивав, герой дня міркував про отой момент на Місяці, про те, що було йому сказано.

Йому було дуже радісно, щоб не сказати лестило, проїхатися на задньому сидінні губернаторського лімузина, а Бетті була така гарна, що він усе хотів їй про це сказати, тільки соромився робити це на очах губернатора з дружиною. Як завжди, поговорили про тяжіння, стрибки на Місяці, схід Землі і «а розкажіть, як у вас було з туалетом», — коли раптом, наближаючись до Кітті-Гока, він побачив край дороги Ковчег. Величезний ковчег, викинутий на берег, з високим носом і кормою, оббитий дерев’яними планками. Губернатор поблажливо подивився, як Спайк озирається ледь не на 180 градусів, а тоді відповів на мовчазне питання:

— То така церквичка, — сказав губернатор. — Недавно поставили. Мабуть, у них там звірята сидять, — він засміявся, і Бетті обережно підтримала його.

— Ви вірите в Бога? — раптом запитав Спайк.

— Без цього в губернатори Північної Кароліни не проб’єшся, — добродушно відказав той.

— Ні — ви вірите в Бога? — повторив Тіґґлер, і його прямоту занадто легко було зрозуміти не так, як годиться.

— Любий! — тихо сказала Бетті.

— По-моєму, ми майже на місці, — зауважила губернаторова, розгладжуючи складку рукою в білій рукавичці.

Того вечора в готелі Бетті вперше в житті поводилася примирливо. Мабуть, це велика напруга, думала вона, попри всі понти. Мені б теж не сподобалося вилазити на трибуну й у п’ятдесятий раз розповідати, як там було і як я тепер пишаюся, навіть хоча й справді пишаюся і готова говорити про це навіть п’ятдесят разів. Тож вона оточила чоловіка ласкою і турботою, запитала, чи він стомився, спробувала добутися від нього виправдання, чого ж це він, такий-сякий, ані разу, ні разу за весь цей день не сказав їй нічого про нове вбрання, хіба ж він не знав, як вона хвилювалася, чи личить їй первоцвітовий відтінок жовтого. Але це не спрацювало, тож Бетті, яка не могла заснути, не обговоривши все впрост, спитала, чи не хоче він випити чарку і чому він таке вчудив просто перед церемонією, і відзначила, що, на її думку, найшвидший спосіб споганити собі кар’єру, якої вони йому обоє бажають, — це питати губернаторів, чи вірять вони в Бога. Боже ж мій. Ким він себе вважає?

— Моє життя змінилося, — сказав Спайк.

— Ти намагаєшся мені щось сказати? — Бетті була людиною розумно підозріливою й не могла не помітити, скільки листів від незнайомих жінок отримує відомий чоловік — від усяких Мері-Бет і всіх інших потенційних Мері-Бет світу.

— Так, — відказав він. — Ми повертаємося до початку. Я пролетів 240 000 миль, щоб побачити Місяць, а найкраще, що я там побачив, — це наша Земля.

— Тобі треба випити, — вона замовкла, спинившись посеред кімнати дорогою до бару, але нічого не сказала, не зробила якогось руху чи жесту. — Чорт, та й мені треба.