Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Типу не віддав святу гору в руки невірних.

— Розумію, — трохи роздратовано сказав Спайк. — Але, по-моєму, і турки не зовсім християни.

— Але ж не такі невірні, як совєти, — схоже, Джиммі не бажав так просто відмовлятися від своєї теорії.

— Зрозуміло.

Їдучи на північ із Доґубаязіта, Спайк крикнув Джиммі зупинити машину. Вони вийшли, і Спайк указав на маленький струмок. Обережно, але безсумнівно його вода текла вгору.

— Хвала Господу, — сказав Спайк Тіґґлер і опустився на коліна для молитви. Джиммі схилив голову на кілька градусів, але залишився стояти. Хвилини за дві Спайк повернувся до «мерса» і набрав зі струмка води в дві пластикові пляшки.

— Це край чудес, — промовив він, коли вони знову рушили.

Джиммі Фулґуд, геолог і аквалангіст, проїхав кілька миль, а тоді почав пояснювати, чому з точки зору науки можливо, щоб струмок тік угору. Це залежить від певної ваги й тиску води вище на горі, і цей відрізок руху вгору є порівняно невеликою частиною потоку, який усе ж тече вниз. Він уже чув про подібні випадки. Спайк, який сидів за кермом, бадьоро кивав, слухаючи його приклади.

— Припустімо, ти можеш пояснити це так, — сказав він у кінці. — Штука в тому, хто зробив так, щоб вода пішла вгору? Хто розташував цей струмок саме тут, щоб ми бачили його дорогою на Арарат? Господь наш милосердний, ось хто. Це край чудес, — повторив він, задоволено киваючи.

Джиммі завжди вважав Спайка оптимістом, а вже тут, у Туреччині, Спайк просто кипів ентузіазмом. Ні комарі, ні невдачі не докучали йому; чайові він давав із християнською щедрістю; також він мав звичку, побачивши біля дороги корову, висунутися з вікна й крикнути її господарю або просто звертаючись до чистого поля: «Агов, ти її вести будеш чи доїти?» Іноді це могло діставати, але Джиммі був на сто відсотків забезпечений проектом «Арарат», тож він так само стоїчно зносив ці веселощі, як терпів би поганий настрій.

Вони їхали, доки дорога вийшла з ущелини — і попереду постали обриси Великого і Малого Арарату.

— Типу чоловік і жінка, еге ж? — зауважив Спайк.

— Чого?

— Брат і сестра, Адам і Єва. Ота здорова гора там — і ця менша гарненька така, акуратна збоку. Ба? «Чоловіком і жінкою Він створив їх».

— Ти думаєш, Бог тоді про таке думав?

— Бог про все думає, — сказав Спайк Тіґґлер. — Весь час.

Джиммі Фулґуд подивися на подвійний силует попереду і втримався від зауваження, що Бетті Тіґґлер вища за Спайка на кілька сантиметрів.

Вони перевірили речі, перш ніж довіритися тій парі ніг, яку дав їм Творець. Бурбон лишили в багажнику, відчуваючи, що не годиться розпивати спиртне на Божій горі; та й у значках із Картером теж потреби немає. Тож узяли тревел-чеки, підкову на удачу і Біблію. Перепаковуючись, Джиммі помітив, як Спайк тихцем ховає у свій рюкзак здутий м’яч. Потім вони вирушили на південні схили гори — худорлявий колишній баскетболіст на кілька метрів відставав від захопленого астронавта, йдучи, мов молодший офіцер за генералом. Час від часу геологічні інтереси Джиммі змушували його спинитись і роздивитись який-небудь камінь, але Спайк щоразу підганяв його.

На горі вони були самі-одні, і самотність створювала в них піднесене відчуття. Вони бачили ящірок на нижчих схилах, вище — гірських кіз. Піднялися вони над робочою висотою яструбів і грифів, до лінії снігів, де все було зовсім непорушне, хіба що десь вряди-годи дрібна лисиця пробіжить. Холодними ночами Джиммі вів журнал експедиції, а Спайк читав Біблію при гасовій лампі, що світилася яскраво і сичала.

Вони почали з південно-східного схилу — тієї самої зони прохолодної згоди між наукою і церквою. Вони перевіряли скелясті ущелини й сухі порожні печери. Джиммі не був певен, чи знайдуть вони весь Ковчег, — у такому разі мимо вони ніяк не пройдуть — чи просто якісь значущі рештки: може, стерно або якісь дошки зі слідами бітуму.

Перший загальний огляд нічого не показав — це мандрівників не здивувало й не засмутило. Вони перетнули лінію снігів і рушили до вершини. Наприкінці сходження небо поволі змінювало колір, так що з самої верхівки здавалося яскраво-зеленим. Це місце було сповнене чудес. Спайк упав на коліна в молитві, і Джиммі швидко долучився до нього. Просто під ними була відложиста долина, що розкинулася до меншого піка. Тут могла бути дуже зручна природна гавань для Ковчега. Вони шукали його, але безрезультатно.

Через північний схил гори пролягала велетенська розколина. Спайк показав на дно того провалля, на глибину кількасот метрів, і сказав, що там колись стояв монастир. Зі справжніми ченцями і всім на світі. А потім у 1840 році накотив великий землетрус, схопив той монастир і потрусив його, як песик шмату, і церковця впала, і село під нею, якесь на букву «А». Усі, напевне, одразу загинули, а якщо не одразу, то дещо пізніше. Бачиш оцю розколину — то за чотири-п’ять днів після землетрусу туди з гори поповзла суміш снігу з водою. Зносила все на своєму шляху. Немов Божа розплата. І монастир, і село було стерто з лиця землі.