Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

За якийсь час стало зрозуміло, що ні одному, ні другому не спиться. Джиммі тихо кашлянув.

— Спайку, — обережно промовив він, — мені… мені здається, що в нас є деяка проблема.

— У нас є проблема? У нас — чудо! — відказав Спайк.

— Звичайно, у нас чудо. Але є і проблема.

— Скажи, Джиммі, яка, на твою думку, проблема, — тон Спайка був веселий, терплячий, майже поблажливий — тон надійного квотербека.

Джиммі говорив обережно, сам не певен того, в що вірити.

— Ну, уявімо, що я міркую вголос, Спайку, і скажімо, що в мене зараз напад сумнівів.

— Гаразд, — настрій Спайка ніщо не могло зруйнувати. Він відчував таку суміш шаленого піднесення і полегшення, як під час водної посадки на Землю.

— Ми шукаємо Ковчег, так? Тобі… сказали, що ми знайдемо Ковчег.

— Авжеж, знайдемо. Обов’язково — як не зараз, то наступним разом.

— Але ж ми шукаємо Ковчег, — не відступався Джиммі. — Нам… тобі… було сказано шукати Ковчег.

— Ми були націлені на срібло, а здобули золото!

— Так. Я просто гадаю… хіба Ной не перебрався деінде, коли Ковчег зупинився? Я про те, що він іще кілька століть прожив, правильно, у Біблії сказано?

— Так. Триста п’ятдесят. Авжеж. Я тобі розповідав на вершині. Архурі. Отам було перше поселення Ноя. Посадив там виноград. Першу ферму завів. Знову господарював.

— То було Ноєве селище?

— Авжеж. Там, у совєцькій частині, — дражнячись, додав Спайк.

Тепер Джиммі трохи заплутався.

— Тож Бог попустив, щоб землетрус зруйнував селище Ноя?

— Певне, неспроста. У Нього все неспроста. Та й не в цьому річ. Річ у тому, що Ной оселився тут. Може, він переїхав, може, ні. Хай там як, а що може бути ймовірніше, ніж те, щоб його поховали на Арараті? Коли він відчув, що його час настав? Може, він намітив собі цю печеру ще зійшовши з Ковчега. Вирішив на знак вдячності й покірності Богові притягти свої старі кістки на схил, коли прийде пора. Як слон у джунглях.

— Спайку, але ці кістки в печері — вони… як би це сказати тобі… чи не занадто добре вони збережені? Я, звісно, просто граю роль адвоката диявола, ти ж розумієш.

— Не переймайся, Джиммі, ти правильно робиш.

— Але чи не занадто вони добре збереглися?

— Джиммі, в нас тут повно чудес і знамень. Чого б не очікувати, що вони добре збереглися? Ной був не простий мужик. Та й скільки йому років було, коли він помер? Дев’ятсот п’ятдесят. Він був особливо блаженний перед Богом. То якщо в нього кістки витримали ледь не тисячу років, то навряд чи слід очікувати, що вони розкладатимуться зі стандартною швидкістю, правда?

— Розумію, Спайку.

— Щось іще тебе хвилює? — Здається, Спайк був зовсім не проти сумнівів Джиммі, певний, що може дати раду будь-якому м’ячу, що полетить до нього.

— То що ми, власне, будемо робити?

— Розповімо про це світові, от що. І світ зрадіє. І багато хто навернеться в істинну віру завдяки нашому відкриттю. І знову на цьому схилі поставлять церкву, храм на могилі Ноя. Може, у формі Ковчега. Чи навіть у формі космічного корабля «Аполлон». Це було б відповідніше, тоді коло б замкнулося.

— Щодо наслідків я з тобою згоден, Спайку. Але дещо все-таки дай скажу. Ми з тобою люди віри.

— Але й науковці, — сказав астронавт геологові.

— Отож. І як вірні, ми, звичайно, хочемо вберегти нашу віру від усякого непотрібного бруду й блюзнірських закидів.

— Звісно.

— Ну то перш ніж оголосимо новину на весь світ, то, як люди науки , маємо перевірити те, що ми знайшли як люди віри.

— Тобто?

— Тобто нам поки що треба закрити свої великі пельки, доки не буде проведено лабораторне дослідження одягу Ноя.

У протилежному кутку намету запала тиша, і Спайк уперше усвідомив, що зовсім не обов’язково команда радо візьметься за руки, як астронавти, що повертаються з Місяця. Урешті він сказав:

— Я розумію, що твої наміри добрі, Джиммі. Певне, ти хочеш, щоб і я замислився про одяг Ноя.

— Що ти маєш на увазі?

Тепер настала Спайкова черга бути скептиком.

— Я просто роблю припущення. Пам’ятаєш історію з оголенням Ноя? Як сини його прикрили? Ну, ми можемо не сумніватися, що кістки Ноя особливі, але чи означає це, що одяг теж? — Він помовчав і продовжив: — Я не вважаю, що нам треба годувати братів невірного Фоми. Може, Ной лежав тут у поховальній одежі, яка через кілька століть уся зітліла й розсипалася на порох. І тут прийшов якийсь прочанин — може, дорогою назад він загинув від рук невірних — і знайшов тіло. Наче знову побачив наготу Ноя. І тоді прочанин віддав Ноєві свій одяг — що може пояснити, чому вість про цю знахідку до нас не дійшла. Але це означатиме, що радіовуглецевий тест видасть серйозну розбіжність.