Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Маєш рацію, — сказав Джиммі.

Запала довга мовчанка, неначе обидва набиралися сміливості для наступного логічного кроку. Урешті Джиммі спромігся.

— Мені цікаво, як тут із точки зору закону.

— Ммм… — без розчарування зреагував Спайк.

— Кому, по-твоєму, належать кістки Ноя? Окрім, — поспіхом додав Джиммі, — Господа Всемогутнього?

— Це ж можуть роками тягтися судові процеси. Ти ж знаєш юристів.

— Ага, — сказав Джиммі, який ані разу в житті не бував у залі суду. — Навряд чи Бог очікує від нас судової тяганини. Це щось таке, як кесарю кесареве, чи що.

Спайк кивнув і стишив голос, наче вони були на Господній горі не самі.

— Вони ж багато зажадають, правда?

— Та ні, не дуже, мабуть.

Джиммі відмовився від солодкої мрії про військовий гелікоптер, який би прилетів і забрав їх з усім гамузом додому.

Без подальших дискусій колишній астронавт і геолог-аквалангіст повернулися до печери, тремтячи двома променями ліхтариків. Вони стали радитися, які частини Ноєвого скелета вивезти контрабандою зі східної Туреччини. Побожність, прагнення зручності й жадібність — усе це було незримо присутнє в їхніх міркуваннях. Урешті вони взяли маленьку кісточку з лівої руки плюс шийний хребець, який випав зі свого місця й відкотився до правої лопатки. Джиммі взяв суглоб пальця, а Спайк — кістку з шиї. Вони вирішили, що летіти назад разом буде повним божевіллям.

Спайк проклав маршрут через Атланту, але там його одразу схоплять за барки журналісти. Ні, на цей момент він нічого сказати не зможе. Так, проект «Арарат» стартував. Ні, проблем немає. Ні, доктор Фулґуд летить окремим рейсом, він мав перед відльотом владнати деякі справи у Стамбулі. Які? Так, буде прес-конференція у свій час, і так, Спайк Тіґґлер сподівається тоді розповісти всім особливі, можливо, радісні новини. Як ви почуваєтеся, місіс Тіґґлер (у первоцвітово-жовтому)? О, я на сто десять відсотків з моїм чоловіком, така рада, що він повернувся.

Превелебний Ґібсон після вагань і довгих молитов згодився піддати аналізу два фрагменти скелета Ноя. Хребець і кінчик пальця відправили до Вашингтона через надійного посередника, який заявив, буцімто відкопав їх у Греції. Бетті очікувала, чи відкриє Спайк знову золоту жилу.

З Вашингтона передали, що надісланим на аналіз кісткам приблизно сто п’ятдесят плюс-мінус двадцять років. Із власної волі додали, що хребець майже напевне належав жінці.

Морський туманець хвилюється над чорною водою, коли о сьомій пором рухається з мису Гаттерас на острів Окракоук. Прожектор обмацує море попереду. Кожного вечора судно має знову і знову знаходити острів, як у перший раз. Бакени, які світяться білим, зеленим і червоним, позначають нервовий курс порома. Виходиш на палубу, щулишся від холоду і дивишся вгору, але в цю мить туман змикається й застує зірки, і неможливо сказати, чи має бути на небі місяць, чи ні. Знову щулишся й повертаєшся в накурену каюту.

За сто миль на захід у ресторані «Зоряний пил» Спайк Тіґґлер, демонструючи всім пластикову пляшку з водою зі струмка, що тече вгору, оголошує старт другого проекту «Арарат».

Мені снилося, що я прокинувся. Це найдавніший з усіх снів, і щойно він у мене був. Мені снилося, що я прокинувся.

Я був у власному ліжку. Це здавалося дещо дивним, але після коротких роздумів я розважив, що це нормально. Де ж іще мені прокидатися? Я роззирнувся й сказав собі: ну, ну, ну. Визнаю, не дуже глибока думка. Проте чи знаходимо ми правильні слова для значних подій?

У двері постукали, увійшла жінка, одночасно боком і задом наперед. Це мало б виглядати безглуздо, але воно так не виглядало — а здавалося плавним і стильним. Вона несла тацю, через яку зайшла в такий дивний спосіб. Коли вона розвернулася, я побачив, що вона вдягнена в щось ніби уніформу. Медсестра? Ні, скоріше стюардеса якоїсь невідомої мені авіакомпанії.

— Обслуговування номерів, — злегка усміхнувшись, мовила вона, наче не звикла надавати такі послуги, або я не звик їх очікувати, або і те, і те.

— Обслуговування? — повторив я.

Там, звідки я родом, подібні речі відбуваються тільки в кіно. Я сів у ліжку й виявив, що абсолютно голий. Де ж моя піжама? Ось що змінилось. Іншою незвичайною деталлю було те, що коли я сів і зрозумів, що вона може бачити мене геть голим по пояс, якщо ви мене розумієте, то зовсім не знітився. Це було добре.

— Ваш одяг у шафі, — сказала вона. — Не поспішайте. У вас іще цілий день попереду. І, — всміхнулася вона, — також весь завтрашній день.