Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Коли ми повернулися додому, я був… не зовсім стомлений — тут не стомлюються — а просто ніби ситий. Кататися на візках було весело, я, мабуть, там більше ходити й не захочу — та, якщо подумати, то й не бачив я, щоб хтось по супермаркету ходив пішки. Потім настав час обіду, і Бріджит принесла мій сніданок. Потім я подрімав. Я очікував, що мені щось насниться, бо вдень я завжди бачив сни. Чомусь снів не було.

Бріджит розбудила мене з чаєм і печивом, яке я вибрав. То було печиво зі смородиною спеціально для таких людей, як я. Не знаю, як воно було у вас, а мені все життя випадало нарікати на те, що в печиво зі смородиною її кладуть замало. Очевидно, і забагато смородини в печиві — це недобре, бо тоді у вас буде вже не печиво, а якась грудка ягід, але я завжди був переконаний, що слід встановити певну розумну пропорцію. З більшим відсотком ягід, звісно — приміром, п’ятдесят на п’ятдесят. І так це печиво й називалося — «Фіфті-фіфті». Я його купив три тисячі пачок.

Я розгорнув газету, яку Бріджит дбайливо поклала на тацю, — і ледь не розхлюпав чай. Ні, чай я все-таки пролив, але просто за такі речі вже не хвилюєшся. Річ була в новині на першій шпальті. Ну так же мало статися, хіба ні? «Лестер» виграв Кубок Англії. Без жартів, «Лестер», чорт забирай, виграв Кубок Англії! Ви б у житті не повірили, ні? Ну, мабуть, повірили б, якщо нічого не тямите у футболі. А от я на футболі трохи розуміюсь, і я все життя вболівав за «Лестер», і я б не повірив, ось у чому річ. Зрозумійте мене правильно, я не хочу образити свою команду. Це гарна команда, інколи дуже гарна, але практично ніколи не випереджала великих команд. Чемпіони другого дивізіону, безумовно, так, але ніколи не першого. Друге місце одного разу, так, авжеж. А щодо Кубка… це факт, беззаперечний факт, що за весь той час, поки я вболівав за «Лестер» (і до того теж), вони ще ніколи не вигравали Кубка Англії. Після війни вони виступали дуже добре, у фінал виходили — а приза все-таки не здобули. 1949, 1961, 1963, 1969 — усе це були їхні чорні роки, і одна-дві з тих поразок, на мою думку, були особливо нещасливі, я б міг звернути вашу увагу… Гаразд, бачу, ви не настільки цікавитеся футболом. То й нехай, головне ви зрозуміли: «Лестер» раніше ніяких великих призів не вигравав, а тепер уперше за всю історію клубу здобув Кубок Англії. Матч теж був шалений, якщо вірити газеті: «Лестер» виграв 5:4 в додатковий час, чотири рази відігруючись. Яка гра! Яке поєднання майстерності і справжньої сили характеру! Я пишався нашими хлопцями. Бріджит завтра знайде мені відео, я в цьому не сумнівався. Тим часом я випив трохи шампанського до сніданку, який був обідом.

Газети були чудові. У якомусь розумінні, газети я пам’ятаю найкраще. «Лестер» виграв Кубок Англії, як я, мабуть, уже казав. Знайшли ліки від раку. Моя партія вигравала загальні вибори щоразу, доки всі пересвідчилися в правильності її ідей і більшість опозиції перейшла на наш бік. Старенькі бабусі кожного тижня вигравали в лотерею й багатіли. Особи, які скоїли сексуальні злочини, розкаялися, їх повернули в суспільство, де вони тепер живуть гідним життям. Пілоти навчилися рятувати літаки від зіткнення в повітрі. Усі позбулися ядерної зброї. Тренер національної збірної обрав «Лестер» у повному складі представляти Англію на чемпіонаті світу, і вони повернулися з кубком Жуля Ріме (вікопомно перемігши Бразилію 4:1 у фіналі). Коли читаєш цю газету, фарба не мастить рук, а матеріали не вилітають з голови моментально. Діти знову стали безневинними створіннями, чоловіки й жінки ставились одне до одного з добротою, нікому не треба було пломбувати зуби, а на колготках у жінок не утворювалися стрілки.

Чим іще я займався перший тиждень? Як я сказав, грав у гольф, займався сексом і зустрічався з відомими людьми — і жодного разу мені не було погано. Почну з гольфу. Ну, гравцем я особливо гарним ніколи не був, але мені подобалося махати ключкою на міському полі, де трава схожа на кокосову мату й ніхто не турбується покласти відірваний шматок дерну на місце, бо на фервеї [32] Фервей — рівний лужок між стартовим майданчиком і лункою. стільки ям, що не завжди зрозуміло, звідки який клапоть відірвався. Однак я бачив більшість відомих ігор по телебаченню і мені було цікаво зіграти — ну, це ж гольф моєї мрії. І щойно я відчув, що моя ключка торкнулася м’яча на першій підставці, й подивився, як м’яч просвистів ярдів на двісті вперед, то зрозумів, що перебуваю на сьомому небі. Ключки, здавалося, були ідеально врівноважені; фервеї були вкриті пружною густою травою й тримали м’яч, як офіціант тримає келих на таці, а мій хлопчик-помічник (такого в мене ще не бувало, але цей ставився до мене як до Арнольда Палмера [33] Американський гольфіст (1929–2016), один з найкращих і найхаризматичніших за всю історію гри. ) мав для мене силу-силенну корисних порад і був при цьому зовсім не нахабним. На полі, по-моєму, було все — і струмки, й озера, і давні мости, і трохи морського берега, як у Шотландії, діляночки з квітучими азаліями й кизилом, як в Оґасті [34] Місто в американському штаті Джорджія, популярний серед любителів гольфу курорт, відомий чудовими садами й історичними пам’ятками. , берези, сосни, папороть і дрік. Поле було непросте, але з тих, які дають гравцю шанс. Я пройшов його сонячного ранку з рахунком 67 [35] Кількість очок у гольфі нараховується за кількістю ударів, зроблених, щоб загнати м’яч у 18 лунок по черзі. Що менша вона, то кращий результат. , що на п’ять менше за середній результат і на двадцять ударів краще, ніж мені будь-коли вдавалося на муніципальному полі.