Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Після цього жорсткого жертвопринесення решта п’ятнадцятеро людей викинули зброю за борт, залишивши тільки одну шаблю на випадок, якщо буде потрібно перерубати канат чи дерево. Запасів було на шість днів очікування загибелі.

Потім сталася невелика пригода, яку кожен тлумачив на свій лад. Білий метелик поширеного у Франції виду раптом з’явився над їхніми головами й сів на вітрило. Хтось, хто очманів від голоду, сприйняв його як поживу. Іншим, хто, знесилений, майже нерухомо лежав на палубі, легкість, із якою несподіваний гість пурхав над їхніми головами, здалася знущанням. Третім цей простий метелик видався добрим знаком, посланцем небес, подібним до білої голубки Ноя. Навіть скептики, які не визнавали божественного провидіння, сповнились обережної надії на близькість берега: адже чи далеко від суходолу залетить метелик?

Однак земля на обрії не з’являлася. Під палючим сонцем їх пекла немилосердна спрага, доки вони почали змочувати губи власною сечею. Вони пили її з маленьких олов’яних посудин, які ставили у воду, щоб швидше охолодити свою внутрішню рідину. Бувало так, що чиясь посудина пропадала, а потім поверталася порожньою. Один чоловік не міг присилувати себе пити сечу, незважаючи на спрагу. Хірург, який був на плоту, відзначив, що сечу одних людей пити легше, ніж інших. А також те, що безпосереднім наслідком пиття сечі є виробництво нової сечі.

Офіцер армії знайшов лимон, який хотів з’їсти сам; відчайдушні благання переконали його відмовитися від егоїзму. Також було знайдено тридцять зубців часнику, навколо яких теж почалася суперечка; якби ті, хто перебував на плоту, не позбулися зброї, крім однієї шаблі, то нового кровопролиття було б не уникнути. Також було виявлено дві пляшечки спиртового засобу для чищення зубів: одна-дві краплі, неохоче надані господарем, створювали на язику приємне відчуття, яке на кілька секунд відганяло спрагу. Для охолодження тримали в роті шматочки олова. Флакон з-під трояндової есенції передавали з рук у руки: цей запах заспокоював.

На десятий день кілька людей, отримавши свою порцію вина, склали план напитися й скоїти самогубство: відрадити їх від цього було непросто, але вдалося. Пліт оточували акули, і деякі солдати, сповнившись відчаю, купалися на очах у великих риб. Восьмеро людей, розваживши, що земля десь зовсім недалеко, зробили інший пліт і зібралися тікати на ньому. Вийшла вузька конструкція з низькою щоглою й брезентовим вітрилом, але коли випробували, то хисткість того суденця довела їм безглуздість такого задуму — і від нього відмовилися.

На тринадцятий день цього жахіття сонце встало на безхмарному небі. П’ятнадцятеро нещасних піднесли молитви до Господа, поділили між собою вино, аж тут капітан піхоти угледів на обрії корабель, про що повідомив радісним вигуком. Усі подякували Богові, на плоту запанувала радість і піднесення. Пасажири вирівняли обручі від барила і прив’язали на кінці хустки; один чоловік виліз на щоглу й почав махати імпровізованими прапорцями. Усі не зводили очей із судна на обрії й намагалися вгадати, куди воно рухається. Комусь здавалося, що воно поволі наближається, комусь — що пливе в протилежний бік. Півгодини вони перебували між надією і розпачем. Потім корабель зник з очей.

Радість одразу змінилася відчаєм і горем; вони позаздрили тим, хто загинув раніше. Тоді, щоб знайти розраду вві сні, вони накрилися від палючого сонця тканиною і вляглися. Виникла пропозиція описати на папері їхні пригоди, підписати цей звіт і причепити на щоглу — може, якимось чином він дійде до рідних і уряду. Минули дві години жахливих роздумів, коли гармаш вийшов з укриття в передню частину плота — і побачив на відстані одного льє «Арґус», який рухався до них на всіх вітрилах. Чоловікові перехопило подих. Він простер руки до моря.

— Ми врятовані! — зрадів він. — Дивіться, до нас пливе бриг!

Усі були в захваті: навіть поранені виповзли дивитись, як наближається порятунок. Пасажири обіймались, і радість їхня подвоїлася, коли стало зрозуміло, що їхні рятівники — французи. Вони махали хустками й дякували Провидінню. «Арґус» підібрав вітрила й розвернувся правим бортом на відстані половини пістолетного пострілу від плоту. П’ятнадцять уцілілих, найсильніші з яких не протягли б уже й двох діб, були взяті на борт; командир і офіцери брига уважністю й турботою знову запалили в серцях страждальців вогонь життя. Ті, хто згодом описав у спогадах випробування, які випали на їхню долю, відзначили, що їхній порятунок був справжнім чудом і в цій події відчувався перст Божий.