Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Другої ночі було ще жахливіше. Море розгулялось, пліт, здавалося, кожної миті був готовий перекинутись; офіцери, які тіснилися навколо короткої щогли, командували солдатам на протилежному кінці судна створювати противагу хвилям. Якась компанія, не маючи сумнівів, що всі скоро загинуть, відкрила барило з вином, аби перед смертю забутися; це їм вдавалося, доки у вино не налилася морська вода, зіпсувавши його. Ошаленівши від алкоголю й досади, пияки вирішили покласти одразу кінець усім — і стали рвати канати, якими був зв’язаний пліт. Заколотники зустріли опір: серед хвиль у темряві якийсь час точилася запекла сутичка. Порядок врешті було відновлено, і на злощасному судні запанував спокій. Проте опівночі збунтувалися солдати й напали на офіцерів із ножами та шаблями; ті, хто не мав зброї, з люттю кинулися кусати супротивників. Людей скидали в море — оглушених, зарізаних; полетіли за борт і два барила з вином, і остання вода. Коли негідників угамували, пліт був усіяний трупами.

Під час першого повстання робітник на ім’я Домінік, котрий долучився до заколотників, був скинутий у море. Почувши жалібний крик зрадника, інженер, який керував робітниками, кинувся у воду й витяг того за волосся. У Домініка на голові була рубана рана. У темряві його перев’язали, мерзотник повернувся до життя — і одразу ж знову долучився до заколоту. За другим разом милосердя до нього не мали: він загинув тієї ж ночі.

Нещасні, які залишилися в живих, були охоплені безумством. Хтось кинувся в море, хтось впав у заціпеніння, хтось кидався на своїх товаришів із шаблею, вимагаючи, щоб йому дали «куряче крильце». Мужній інженер, який врятував Домініка, марив, буцімто мандрує рівнинами Італії, а один з офіцерів казав йому: «Я пам’ятаю, що нас кинули напризволяще, але нічого не боюся: я написав губернатору, і за кілька годин нас врятують». Інженер, який у своєму маренні зберігав спокій, відказав: «Чи є у вас голуб, щоб спішно доправити цього листа?»

На шістдесятьох людей, які лишалися на плоту, зосталось одне барильце вина. Із застібок солдатської форми зробили гачки для риболовлі, один багнет загнули так, щоб можна було спіймати акулу. Коли акула припливла і схопилася за той багнет, вона одним потужним рухом щелепи вирівняла його й попливла геть.

Аби продовжити життя нещасних, у хід ішли крайні засоби. Деякі з тих, хто пережив ніч заколотів, падали на мертві тіла, відрізали від них шматки й одразу пожирали. Більшість офіцерів від м’яса відмовилися, хоча один пропонував його прив’ялити, аби воно стало придатнішим у їжу. Хтось пробував жувати шкіряні портупеї й патронташі, шкіряні частини капелюхів — але користі з цього було мало. Один матрос намагався їсти власний кал, та в нього не вийшло.

Третій день був спокійний і погожий. Пасажири відпочивали, але жорстокі сни долучалися до мук голоду і спраги. Пліт, на якому було вже менш ніж половина початкової кількості пасажирів, піднявся над водою: таку несподівану вигоду принесли нічні заколоти. Однак пасажири все одно перебували по коліно у воді й відпочивати могли лише стоячи, збившись у щільну масу. На четвертий ранок вони помітили, що за ніч померло з десяток людей — їхні тіла було віддано морю, тільки одне залишили як запас провізії. О четвертій годині повз судно пронісся косяк летючих риб, і багато з них зачепилося за пліт і застрягло в ньому. Тої ночі вони їли рибу, але голод був такий великий, а порції такі малі, що багато хто додавав до риби й людське м’ясо, яке з тією приправою видалося менш відразливим. Навіть офіцери почали їсти його в такому вигляді.

Відтоді всі навчилися їсти людське м’ясо. Наступної ночі його додалося. Якісь іспанці, італійці й негри, які не брали участі в попередніх заколотах, змовилися поскидати начальство за борт і втекти на берег, який, на їхню думку, був десь неподалік, прихопивши з собою цінності й речі, що висіли в торбі на щоглі. Знову спалахнув запеклий бій, і злощасний пліт залила кров. Коли третій заколот було придушено, на борту лишилося не більш як тридцять людей і пліт знову піднявся. Практично всі були поранені, рани заливала солона вода, лунали болісні зойки.

На сьомий день двоє солдатів сховалися за барилом з вином. Вони зробили в ньому отвір і почали пити крізь соломинку. Порушників було викрито й одразу викинуто в море, відповідно до проголошеного всім необхідного закону.

Настав час найжахливішого рішення. Перелік пасажирів показав, що на плоту двадцять сім людей. П’ятнадцятеро з них ще можуть протягти кілька днів; решта — з важкими пораненнями, ті, хто марив, — мали дуже невисокі шанси вижити. Але за той час, доки вони помруть, через них сильно скоротяться запаси. Було підраховано, що на всіх припадає тридцять-сорок пляшок вина. Призначити хворим половинну пайку означає поступово вбивати їх. Тож після обговорення, у якому панували жахливі й розпачливі настрої, п’ятнадцять здорових людей вирішили, що їхніх хворих товаришів заради блага тих, хто може залишитися в живих, потрібно викинути в море. Три матроси й солдат, чиї серця закам’яніли від постійного споглядання смерті, виконали ці відразливі, але необхідні дії. Здорових було відділено від хворих, як чистих від нечистих.