Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Від Тенерифе взяли курс зюйд-зюйд-вест. Бадьорі вітри й навігаційна невправність спричинили розсіяння флотилії. Уже самотою фрегат перетнув тропік, обійшов мис Барбас. Він рухався понад берегом, подекуди наближаючись до нього на половину гарматного пострілу. Море тут було скелясте; у час відпливу бригантини не могли часто плавати в цих водах. Обійшли Капо-Бланко, чи принаймні так вважали, а тоді опинилися на мілкому; щопівгодини доводилось опускати лот. На світанку месьє Моде, який стояв на вахті, роззирнувся, вилізши на верх курника, і зробив висновок, що судно опинилося біля рифів Арґену. На його поради не зважили. Але навіть недосвідчені моряки помітили зміну кольору води; біля судна виднілися водорості, добре ловилася риба. У спокійному морі, в ясну погоду вони опинилися на мілині. Лот показав вісімнадцять морських сажнів, а невдовзі — шість. Фрегат спробували розвернути за вітром, підібрати вітрила, але він зупинився. Лот показав глибину п’ять метрів шістдесят сантиметрів.

За лихим збігом обставин, вони налетіли на банку в час припливу; море ставало бурхливішим, усі спроби врятувати судно виявилися марними. Фрегат, без сумніву, було втрачено. Оскільки в наявних шлюпках уся команда не вміщувалася, то було вирішено збудувати пліт і посадити на нього тих, кому бракувало місця. Пліт збиралися відбуксирувати до берега, так щоб усі були врятовані. План був чудовий, але, як потім підтвердять двоє учасників подій, будувався він на піску, який розмели вітри егоїзму.

Пліт збудували, і збудували добре, місця на шлюпках поділили, провізію заготували. На світанку, коли в трюмі вода стояла на два метри сімдесят сантиметрів, а насоси почали виходити з ладу, було дано команду покинути корабель. Однак добрий план був зруйнований безладом. На призначені місця зважати не стали, з провізією поводилися необережно — чи то забули, чи то впустили в воду. На плоту мало бути сто п’ятдесят людей: сто двадцять солдатів, зокрема офіцерів, двадцять дев’ять матросів і пасажирів чоловічої статі, одна жінка. Але не встигли п’ятдесят людей зійти на цю конструкцію — довжина якої була двадцять метрів, а ширина сім, — як та занурилась у воду щонайменше на сімдесят сантиметрів. Було скинуто бочки з борошном, після чого пліт піднявся; решта людей зійшли на нього — і він знову занурився. Коли на тій конструкції опинилися всі пасажири, то пліт перебував на глибині одного метра під поверхнею, а пасажири стояли так тісно, що не могли ступити й кроку; в передній і задній частинах плота всі стояли по пояс у воді. Хвилі жбурляли на них викинуті за борт бочки з борошном; пасажирам кинули мішок галет, які одразу у воді розмокли.

Задум полягав у тому, що командування плотом візьме на себе один морський офіцер; але той відмовився займати своє місце на плоту. О сьомій ранку було подано сигнал про відплиття, і маленька флотилія відпливла від фрегата. Сімнадцять людей відмовилися залишати судно чи сховалися на ньому, вирішивши випробувати долю.

Пліт узяли на буксир чотири шлюпки, які мали йти кільватером, а перед ними — напівбаркас, з якого вимірювали глибину. Коли шлюпки вишикувалися, на плоту закричали: «Vive le roi!» [9] Хай живе король! (фр.) — і підняли на мушкеті невеликий білий прапор. Але саме в цю мить великого піднесення й надії до морських вітрів долучився вітер егоїзму. Один за одним — чи то з особистих інтересів, чи то через невмілість, невдачу або гадану необхідність — усі буксирні троси були покинуті.

Пліт не встиг відпливти й двох льє від фрегата, як його покинули напризволяще. Пасажири на плоту мали вино, трохи бренді, трохи води й малу кількість розмоклих галет. У них не було ні компаса, ні мапи. Без стерна чи весел, без жодних засобів керування плотом, та й тими, хто на ньому перебував — пасажирів весь час кидало одне на одного хвилями. У першу ніч налетів шторм і люто метав суденце на всі боки; крики нещасних пасажирів змішувалися з ревінням хвиль. Дехто прив’язав до дощок мотузки й тримався за них; усіх немилосердно жбурляло вусібіч. На світанні над плотом лунали жалібні крики, неможливі клятви до небес — і всі готувалися до неуникної смерті. Хоч яким ви уявите жах тієї першої ночі, дійсність із тим не зрівняється.

Наступного дня море було спокійне, і в багатьох зажевріла надія. Однак двоє молодих людей і пекар, переконані, що смерті не уникнути, попрощалися з товаришами й добровільно кинулися в море. Саме того дня в пасажирів почалися галюцинації. Комусь марилася земля, іншим — кораблі, що пливуть на підмогу, а коли ці оманливі надії розбивалися, то відчай наростав.