Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Та й «Пліт “Медузи”», до речі, називається, не «Плотом “Медузи”». У салонному каталозі картину назвали «Scène de naufrage» — «Сцена кораблетрощі». Обережний політичний хід? Можливо. Але й корисна вказівка для глядача: це картина, а не те, що художник думає з того приводу.

6) У виконанні інших художників приліт метелика уявити нескладно. Але це має вигляд доволі грубого сентиментального прийому, чи ж не так? Навіть якщо вдасться взяти правильну тональність, виникають дві великі проблеми. По-перше, це виглядатиме неправдоподібно — хоча саме так усе й було; правда не завжди переконлива. По-друге, білий метелик з розмахом крил шість-вісім сантиметрів над плотом двадцять на сім метрів викликає неабиякі питання щодо масштабу.

7) Якщо пліт занурився під воду, його намалювати неможливо. Фігури виступатимуть із моря, як лава афродит анадіомен. І якщо плота не видно, то виникають серйозні формальні проблеми: усі стоять, бо якщо лягти, то можна потонути, — полотно перевантажене вертикалями; потрібна якась надзвичайна вигадливість. Краще вже дочекатися того моменту, коли більше людей померло, пліт виступив з води й горизонталь стала повністю доступна.

8) Наближається шлюпка з «Арґуса», люди на плоту простягають руки, насилу залазять у шлюпку, рятівники і врятовані надзвичайно, до болю, відрізняються, сцена сповнена виснаження й радості — дуже емоційно, без сумніву. Жеріко зробив кілька ескізів моменту порятунку. Могла б вийти потужна картина, тільки трохи… прямолінійна.

Цього всього митець не зобразив.

Що ж він у такому разі намалював? Чи пак, що, на перший погляд, намальовано? Уявімо собі, що нічого не знаємо, і погляньмо свіжим оком. Придивімося до «Сцени кораблетрощі», як люди, не знайомі з історією морських походів Франції. Ми бачимо, як змучені люди на плоту махають маленькому кораблику на обрії (не можна не помітити, що те далеке судно не більше за того метелика, якби той був зображений на картині). Перша наша думка: це момент появи судна, яке їх порятує. Це відчуття виникає від невтомної любові до хепі-ендів, а ще від питання, яке виникає в нас на якомусь рівні свідомості: звідки б ми дізналися про тих, хто був на тому плоту, якби їх не врятували?

Що підтримує це припущення? Корабель на обрії, сонце на обрії (хоч його й не видно), яке освітлює сцену жовтим. Напевне, це світанок, гадаємо ми, і корабель приходить із сонцем, яке приносить новий день, надію і рятунок; чорні (дуже чорні) хмари над головою скоро розвіються. А якщо це захід сонця? Ранній ранок і вечір легко сплутати. А якщо сонце сідає і корабель ось-ось зникне з ним, а попереду в загублених у морі людей безнадійна ніч, чорна, як хмари над головою? У сум’ятті ми придивляємося, куди роздувається вітрило — до рятівників чи від них, чи може розвіятися ця зловісна хмара; але це не дуже допомагає — вітер на картині віє і не вперед, і не назад, і справа наліво, а обмеженість рами не дає нам дізнатися більше про те, чи погода сприятлива. До того ж нерішуче спливає ще одна ймовірність: може, сонце сходить, але судно не пливе на порятунок. Так доля недвозначно відрікається: сонце сходить — тільки не для вас .

Не без роздратування свіже око передає справу обізнаному. Звіримо «Сцену кораблетрощі» з оповіддю Савіньї й Корреара. Очевидно, Жеріко зобразив не той момент, який спричинився до порятунку: це сталося по-іншому — бриг раптово наблизився до плота, і всі зраділи. Ні, це інший час, коли «Арґус» виник на обрії на болісно-чекальні півгодини. Порівнюючи картину з оповіддю, одразу помічаємо: Жеріко не намалював у чоловіка на щоглі випрямлені обручі від бочки з хустками на них. Натомість цього чоловіка, який стоїть на бочці й махає великим шматком тканини, підтримують товариші. Ми замислюємося над цією зміною і визнаємо її перевагу: реальність пропонувала митцеві картинку в дусі «мавпа на стовпі», а мистецтво дало вагоміший фокус і додаткову вертикаль.

Але не ставаймо обізнаними занадто швидко. Повернімося з питанням до ображеного свіжого ока. Хай незрозуміло, що з погодою, але про що нам скаже склад команди? Почнімо, наприклад, із кількості. На борту двадцять фігур. Двоє активно махають, один цілеспрямовано вказує на корабель, двоє активно простягають руки в благальному жесті, один щосили підтримує того, хто махає, стоячи на бочці: шість на користь порятунку й надії. Відтак бачимо п’ять фігур (двоє долілиць, троє горілиць), які чи то мертві, чи вмирають, а також одного сивого чоловіка, який сидить спиною до поміченого «Арґуса» в скорботній позі: шість проти. Посередині (і за простором, і за настроєм) бачимо ще вісім фігур: один наполовину благає, наполовину підтримує, троє без особливого виразу дивляться на того, хто махає кораблю, один — болісно; двоє у профіль відповідно дивляться на хвилі, які насувають і які вже пройшли; плюс одна темна фігура в найтемнішій, найдужче пошкодженій частині полотна, яка зронила голову на руки (і рве на собі волосся?). Шість, шість і вісім — чіткої більшості немає.