Ахмед Рушди - Золотий дім

Коли вона так говорила, йому починало крутитися в голові, мовби увесь світ дробився на частинки, а він страшенно боявся роздробленого світу й того, що це для нього означало, у пісні співалася правда, життя — це круговир, un tourbillon . Але ж він уже все їй розповів, заклинав він, виплеснув їй сімейні таємниці, наче дитина на першій сповіді.

— Я навіть не знаю, чому погодився на все те, чого хотів старий, — сказав він. — Забратися звідти, переїхати сюди, змінити ідентичності й таке інше. То не моя мати загинула в тому готелі. Це не був навіть хтось, кого я любив. Я навіть не знаю, ким була моя мати — вона зникла, це все одно, якби він колись давно її вбив. Або якби її замовив бос «З-Компанії».

— Що це ще за «З-Компанія»?

— Мафія, — відповів він. — «З» означає хрещеного батька, Замзаму Аланкара. Це несправжнє ім’я.

Вона знизала плечима.

— Ти хотів знати, чому я тримаю пістолета в столі? То я тобі розкажу. Все просто як у паршивому серіалі. Мій батько Захаріассен нажлуктився й убив мою матір, коли я приїхала додому на День подяки, а я вискочила на вулицю з криками: рятуйте, поліція, а він стріляв у мене, поки я бігла, й кричав: я тебе знайду, я тебе вистежу. Тоді він був уже закінченим психом. Колись він працював пілотом у «Нортвест», але після злиття з «Дельтою» авіалінії шукали можливостей скоротити кадри, от він і вилетів через свої перепади настрою, а тоді почав заглядати в пляшку і з психікою стало ще гірше, а сам він перетворився на страшидло. Вони жили з матір’ю в Мендота-Гайтс у Міннесоті, це цілком заможна близька околиця Міст-Близнюків, йому не по кишені. Моя мама була сиротою, її батьки померли й залишили їй спадок, тож вона купила будинок і машину, і я там виросла й ходила до доброї школи, але коли батько втратив роботу, вони почали бідувати. Я до того часу вже отримала диплом — довчилася в Тафтс завдяки стипендії й різним підробіткам, і працювала там же, у місті, а відразу після вбивства виїхала з Мендота-Гайтс і закрила цей розділ життя назавжди. Тільки револьвер і досі тримаю. Батька замкнули до в’язниці на якийсь мільйон років без права на пом’якшення покарання чи дострокове звільнення, але я не збираюся відмовлятися від зброї.

Вона продовжила грати пісню на гітарі, але вже не співала.

— От бачиш, моя сльозлива історія краща від твоєї, — мовила нарешті. — А я скажу тобі, чому ти пристав на батьків божевільний план. Ти погодився, бо там, звідки приїхав, не мав можливості бути тим, ким тобі треба бути, стати тим, ким тобі треба стати.

— Тобто ким?

— От я й чекаю, коли ти сам мені це скажеш.

Це те, до чого вона весь час повертається, відколи він розповів їй: те, що він зробив своїй мачусі, як її принизив, майже довів до самогубства. Ти сповнений любові, каже вона, я це бачу, але не розумію, як ти міг опуститися так низько.

Я думаю, відповідає він, що ненависть у сімейному зв’язку може так само єднати, як кров чи любов. Коли я був молодшим, я був переповнений ненавистю, і це було те, що єднало мене із сім’єю, і тому я вчинив те, що вчинив.

Це не все, каже вона. Є ще щось.

Лімузин під’їжджає до складу в Бушвіку, де вона має оглянути кілька південноазійських артефактів, які запропонували для Музею ідентичності. Ходи зі мною, наполягає вона, принаймні два з них стосуються перебування Діоніса в Індії, тобі це буде цікаво. Вона не довіряє посередникові. Їй переслали документацію, яка підтверджує, що вироби були експортовані з Індії легально, але такі документи можна здобути й незаконним шляхом. Колись, пояснює вона, до прийняття закону про індійські пам’ятки старовини й скарби мистецтва, насправді було важче вивозити товари контрабандою, бо люди не мали певності, кому давати хабаря. Але від 1976 року експортери знають, із котрими інспекторами треба мати справу, і справа виглядає простіше. Купування експонатів ускладнюється такими от питаннями про їхнє походження. Але глянути, однак, варто.

Картина, яка зображує Діоніса в оточенні пантер і тигрів, її не зацікавлює. Інший артефакт — це мармурова миса з вирізьбленим по колу зображенням тріумфальної процесії, надзвичайно витонченим: свавільна юрма сатирів, німф і тварин, а в самому центрі — їхній бог. Подивися, який він жіночний, говорить вона. Він просто на пограниччі статей, майже невідомо, як його називати — богом чи богинею. Говорячи, вона спрямовує на Д пронизливий погляд, у якому прочитується непоставлене запитання, і він відвертає очі.

І що, питає він. Що це таке. Чого ти хочеш.