Любко Дереш - Спустошення

Моя проблема в тому — і я це розумію — що я намагаюся знайти зовнішні причини для рішення, яке має прийти зсередини. Але які аргументи я не наводив би самому собі то за одне, то за інше рішення проблеми — чи то залишитися зі Смирною, чи то піти до Карманова — знаходжу такі ж контраргументи, і — як правило — вони ірраціональні, виражені в відчутті жаху — як щодо першого, так і щодо другого варіанту. У кращому разі мав би знайти якийсь третій шлях, аби вийти з порочної діалектики у мислення тріадами, як це радить Грозовський, але нічого з цього мені не вдається. Тому я курю знову, прокрастиную такі побутові речі, як ремонт крана у ванній і стараюся перетворитися на повністю нерухомий організм на зразок тих, які живуть глибоко під водою і яких дослівно нічого не колише. Я теж хочу, щоб мене ніщо не колихало, хочу перебувати у простому і зрозумілому спогляданні світу.

Опісля вечері в Карманових, а особливо після Нового року і сексу під трав’яними замінниками екстазі, вони зі Смирною, здається, стали ще тісніше відчувати одне одного, і Федір моментами пронизливо ясно розумів, що без неї не зміг би жити. Однак уже за кілька днів, а може й за кілька годин, йому боляче вдаряла якась її вада, що в цей момент видавалася нездоланною перешкодою — або її безладність у одязі, або її простакуватість у висловах і манерах, або ж він раптом починав чітко бачити, яка у неї шкіра — десь поїдена алергіями, десь у прищах і вуграх — і це наповнювало його відразою. Йому ставало гидко, коли думав, що вони зі Смирною зможуть зістарітися разом: уся чарівність їхніх тіл піде геть, натомість залишаться все ті ж проблеми, що й зараз — вічні претензії одне до одного.

Він завис між часами — між двома можливими майбутніми. Усе яснішим ставало відчуття, що він уклав угоду з дияволом, і тепер чекав, коли ж той прийде по його душу. Федір переживав саме серце прокрастинації — це невловиме, але вкрай болісне відкладання прийняття рішення. Мабуть, це було тим, що можна назвати лімбом — передпокоєм до пекла, простором поза сценаріями, «сірою територією». Він випав із власної долі, але й згубив сценарій, який йому запропонувала Зона — та замість того, щоб стати вільним, став втраченим.

Ранок. Федір і Смирна снідали мовчки, стараючись не дивитися одне на одного. Нестримна напруга виникла просто під час приготування їжі. Федір прокручував у голові фразу, яку не наважувався сказати вголос: «Давай розійдемося». Він мовчки доїв сніданок і, тихо подякувавши, пішов до себе в кабінет, де довго ходив по діагоналі, викурюючи сигарету за сигаретою, не маючи змоги про щось думати, але й не полишаючи напружених спроб зрозуміти ситуацію.

Уночі зі Смирною ми лежали під ковдрою голі. Мене мучили відчуття, що від мого здорового глузду голодні демони пустки відгризають зараз велетенські шматки плоті, і я дедалі більше скидаюся на безтілесного привида. Що думала Смирна — я не знав і, правду кажучи, не мав навіть сили бажати це знати. Я знав одне — зараз я лежу поруч із чужою, незнайомою людиною, яка ні на йоту не може розділити моєї безмежної відокремленості від усього живого у безглуздій коробці квартири, що нині здається мені не менш випадковою, аніж картонна коробка вокзального бомжа, підібрана на смітнику.

Ні вона, ні він не спали.

— Ти якось змінився, — мовила в темряві Смирна, і ці слова його зранили — як ранило зараз усе навколо.

— Не знаю, що зі мною робиться. Я просто... нічого не розумію. Я повністю заплутався. Проходжу зараз через якісь ломки психіки, і мені потрібно трохи відпочити.

— Ти хочеш побути сам?

— Так, можливо.

— Ти хочеш, щоб я пішла? — спитала вона спокійно.

Він мовчав, обдумуючи, що їй сказати.

— Ні. Я хочу, щоб ми були завжди разом.

Смирна притулилася до нього міцніше, притиснулася м’яким теплим персом, і він став ніжно погладжувати його. Раптом він із жахом зрозумів, що це і є його потаємною вершиною чесності з власними бажаннями. Що нічого більшого, аніж мати можливість серед ночі пробувати на пружність важкі жіночі груди, він і не потребував. І навіть якщо все його життя завалиться, але у нього залишатиметься ця можливість, — він потай від усіх вважатиме, що переміг. Між ними не було жодного бар’єру — ні таблеток, ні презерватива, але щомісяця з замиранням серця він очікував, коли у неї знову почнуться місячні — такою великою була його тривога, що до них можуть прийти діти і заборонять йому одноосібно володіти нею. Він часто дивився на неї, як на об’єкт пожадання, але і як на ворога одночасно — тому що вона могла підвести у будь-яку хвилину, проявивши свою зрадливу біологічну природу. Він не збирався зв’язувати себе дітьми, він хотів жити насиченим, вільним життям, так, щоб у будь-який момент все можна було перемінити.