Любко Дереш - Спустошення

— Почитай про нього більше. Він має власну мережу шкіл, де розробляються психотехнології. Це релікт іще з радянських часів. Радикальний пенсіонер, брав участь у кількох військових конфліктах, займається екстремологією, вивчає поведінку людей у надзвичайних ситуаціях. Має авторську концепцію розвитку цього напрямку інновацій. Дуже цікавий мені. Читаю зараз перед сном його «Психоінженерію». Рекомендую. Я хочу підтримати їхні починання. Зможеш нас звести? Час познайомитися з паном Гуровим поближче. Збери всю потрібну інформацію. Вникни поглибше. Це широка тема, — сказав Карманов. — А щодо деталей нашої співпраці... Давай ми всі глобальні плани обговоримо десь на свіжому повітрі? Я не люблю офісів, якщо чесно. Як ти ставишся до спільної рибалки? Наприклад, на цих вихідних?

— Захопіть тоді побільше блесни — з мене поганий рибалка. Я вже років десять не ловив риби.

Вийшовши з бізнес-центру, Федір зауважив, що на місто спустилися сутінки. Було б добре купити щось для Смирни. Поблизу метро йому трапилася бабця з оберемком осінніх квітів.

— У яку ціну квіти? — спитав він і сунув їй у руку якусь купюру, готовий майже підстрибувати, ідучи додому.

Він уже здалеку впізнав цю фігурку. Смирна чекала на нього неподалік від переходу. Невисокого на зріст, йому трохи вище плечей, якраз так, щоб зручно обіймати. Вона стояла, заламуючи, як підліток, то одну ногу, то іншу, вигиналася то в поясниці, то у спині, наче в ній всередині жила якась тварина, якій було тісно в цій дворукій безхвостій подобі. Федір підійшов зі спини, так, щоби Смирна не бачила його.

— Женю, — покликав він, коли опинився геть близько. Вона побачила його, і її обличчя розплилося в усмішці.

— Не бачив тебе цілу вічність, — сказав він, простягаючи їй квіти.

Ніч була прохолодною і пахла грибами, прохолодний вітерець навіював думки про кінець сезону футболок на короткий рукав і шльопанців. Чомусь він не наважувався дивитися на її обличчя — воно сяяло надто відвертою красою, і це обпікало його погляд.

— Будь ласка, нікуди не їдь сьогодні, — промовив Федір, коли їх кроки по жовтому листю почали рухатися в такт.

— Добре, — погодилася Смирна, але вони продовжили зберігати чудну відстань, навіть не торкнувшись одне одного руками.

Вони йшли ніби кожен у своєму космосі, проте Федору здалося, що це була вершина близькості, яку він колись мав.

Вдома було тепло і ще пахло остигаючим жаром літа. На кухні пахло грушами, на підвіконні лежали впереміш помідори й баклажани. Відчинені двері на балкон, за якими була пітьма, наганяли солодку тугу, нагадуючи про незліченні холостяцькі вечори останніх місяців.

— Сьогодні я звільнився зі старої роботи і влаштувався на нову, — сказав він, коли вони на кухні, майже без слів, удвох нарізали салат. — Це має бути щось дуже перспективне.

— Чим ти займався?

— Журналістикою, — він вийняв з рота сигарету і струсив попіл у попільничку біля плити. Кава вже підіймалася. Світло на кухні було м’яким, притишеним, давало багато тіні по кутах.

— Я бачила тебе якось по телевізору, — сказала вона, нарізаючи перець рівними півколами. Волосся впало їй на обличчя, і він не одразу зрозумів, чому змінився тон її голосу.

Коли він відірвав погляд від хліба, який нарізав поруч з нею, то помітив, що ніс її почервонів, а з його кінчика капали сльози. Просто на дошку, на червоний болгарський перець, який Смирна скидала у миску на салат. Відчувши на собі мій погляд, Смирна тут же відклала ножа і вийшла у ванну.

Цього вечора Смирна сама стелилася у кабінеті. Я ж закрився у спальні з увімкненою настількою лампою, курив у ліжку, підклавши під спину пару подушок, і гортав на ноутбуці сторінки з інтерв’ю Гурова і Карманова. Біля ліжка стояло недопите горнятко кави — на мене напав осінній сплін, тож я збирався читати до ранку, проте якоїсь миті, коли вже залишилося зовсім мало сигарет, я задрімав, а прокинувся від того, що хтось теплий притулився до мене, вкривши ковдрою. Навпомацки я віднайшов її голову, а крізь волосся — губи. Легко торкнувшись їх своїми, я притиснув її до себе і заснув.

Зранку Смирни біля нього вже не було. В коридорі, де стояв його велосипед, він помітив два ряди з рівно виставленим взуттям, яке зазвичай розліталося по всій квартирі. У ніс добрався запах кави. Він застав її на кухні — Смирна, завмерши біля столу, стояла на одній нозі в йогічній позі, одною рукою гортаючи журнал, де було інтерв’ю з ним, а іншою — тримаючи горнятко з чаєм.