Любко Дереш - Спустошення

— А навіщо вам нові смисли? — вирішив уточнити я.

— Ну, например, для создания новой цивилизации, — мій співрозмовник знову зробив цей глумливий жест хача з продуктового ринку. — Ресурсы ископаемых невозобновляемы, а творческий потенциал сознания безграничен. Если его превратить в ресурс, можно создать совершенно иную систему экономики, например. Или породить новый тип культуры. Все это может быть выстроено в систему цивилизации иного типа, построенной не на потреблении, а скажем, на человеческой креативности. В общем, такими вот делами и занимаемся.

Я мовчки кивнув.

— Это сейчас самая обсуждаемая тема в мире, — ніби навздогін, докинув мій співбесідник. — Я имею в виду, среди интеллектуалов, конечно. То есть, все понимают, что мир пребывает в кризисе. Но почти ни у кого нет представления, куда можно сдвинуть его дальше. И, в общем, все аналитики сходятся на том, что нужно разрабатывать сознание. На Западе сейчас целая волна новых дисциплин поднимается. Там, знаниевая экономика, нейрополитика, когнитивная социология... У японцев, например, это прямо как государственная задача стоит, — Віктор почав усе більше розпалюватися розмовою. — У них там приняли программу о ближайшем развитии Японии на 50 лет. Они посмотрели, что Япония — самая развитая страна на сегодняшний момент. Реально, все самые крутые разработки по информационным технологиям принадлежат японцам, самая большая наукосодержательность производства — тоже у японцев. Опять таки, самый короткий промежуток между изобретением инновации и внедрением ее в жизнь. Короче, у них там страна будущего. И вот они поняли, что нужно ставить дальнейшие цели для развития, чтобы не было стагнации, чтобы не потерять статус лидера. У них там премьер-министр передовой, Дзюнитиро Коидзуми, может быть, вы слышали. Он специально собрал команду самых толковых ребят со всей Японии. Впоследствии они сформировали некое видение Японии в будущем, и назвали свою программу «Фронтир внутри». Там много интересных вещей они наметили. Например, управление сном, процессами старения, управление сновидениями... То есть, акцент делается на использовании потенциала сознания. Вот это — когнитивный проект.

— Так ви чимось подібним займаєтеся?

Віктор кивнув.

— Сейчас пытаемся протолкнуть эту тему в бизнес, чтобы получить инвестиции... Если частный бизнес поймет, что за этим будущее, — все, там уже только держи их...

Із підносом для чайної церемонії повернувся Рубен.

— Рубен-джан, здравствуй!

— О, встреча с большой душой — всегда праздник! — обійнявшись на радощах з гостем, Рубен вручив йому брикет пу-еру. —Это черный пуэр, по-китайски «шу». Очень неплохой... немного терпкий.

Віктор підніс брикет до носа, щоби вдихнути аромат і в захваті застогнав.

— О Господи... Сегодня вечером будет нечто! Я уже закупил себе пряников!

Перш ніж Віктор розкланявся, вони з Федором встигли обмінятися контактами.

— Мені здається, нам буде про що поговорити, — сказав йому Федір. — Як Вас записати?

— Виктор Чиж, — відповів він, ховаючи кругляк пуеру у сумку.— Киевская психоинженерная гимназия.

Віктор пішов, і вони залишилися з Рубеном удвох. Рубен присів біля підноса і розпочав чайну церемонію. Вигляд у Рубена, зайнятого глиняними чайничками, був як у персонажа з раджастанської мініатюри: тонкі, наче з-під пензля майстра, риси обличчя — брови дугами, великі очі — не то могол, не то індус — весь його стан виражав молитовну зосередженість. Молитва ця була тихою, піднесеною, від якої здіймалися у здивуванні брови.

Ми випили по першій піалці й обмінялися кількома незначущими фразами про наших спільних знайомих. Чай розкривав свій смак і ми стали говорити про занепад старого світу і можливі траєкторії для нового суспільства, про тероризм і нову духовність, про лібералізм, атмосфера закуття згустилася і я наважився спитати те, заради чого я й приїхав сюди:

— Так що означає «повірити»? — скашлянувши, я озвучив те, що муляло мене останні тижні. — Що означає стати на шлях?

— Повірити — означає побачити, що все має якесь значення особисто для тебе. Одне з імен Шиви — Пашупатінат, — сказав Рубен. — Пашу — означає «худоба», а паті — «повелитель». Є цілий орден пашупатів. Вони поклоняються Шиві як Пашупатінатгу — Тому, хто скеровує худобу в правильному керунку. Якщо люди не шукають Шиву, все інше, чим вони займаються, зводиться до їжі, сексу, сну й піклування про безпеку. Тільки, скажімо, поняття «сон» у нас розширене. Наприклад, польоти в космос — це сон. Література, кіно, живопис — це сон. Шива цим якраз і займається — він посилає страждання, щоби розбудити нас. Тільки коли люди самі починають шукати трансцендентне, в них пробуджується щось справжнє, а до цього — це все тільки сон, в якому нам сниться, що ми прокинулись. В цей сон можуть пробитися тільки страждання. Страждання допомагають усвідомити, що людське положення є підлеглим, приводять до тями. А віра допомагає побачити в них зміст. Допомагає нам перестати бути тваринами. У такий спосіб Шива допомагає нам стати на шлях.