Любко Дереш - Спустошення

На своє здивування Федір помітив на похоронах Девіда.

— Please, acceрt my condolences, — сказав він. — This is such a horrible news. What’s going to happen to his empire?

— Actually, he was almost zero, — відповів Федір, опираючись на ціпок. — His accounts were blocked by his very powerful opponents. So there is no empire without him.

— Oh really? — вираз на обличчі Мошковіца пом’якшав. — So there would be no future for the company?

— As far as I can see, there are no chances to keep going further without financial support. I think, Aisek is trying to get control over Soma by buying their ???activities, as he is close to Gurov. But actually, the research work... I don’t know. I suppose, Gurov is going to demonstrate it to some big bosses in Russian military ministry, but, as far as I know, it’s very often hard to explain why do you need this kind of technologies if they do not destroy or protect you from someone’s missiles.

— So you think, the risk of coincidental war is cancelled?

— Rather, delayed.

Мошковіц примовк.

— I should have informed you about my articles, — сказав він. —I wrote them and I do not reject them, but I should have been more... open to you.

— It’s all right, — відповів Федір. — Anyway, I agree with you in majority of your points. That day of crush was my last day in this corporation. There is no God in it.

— You shouldn’t say like this. God is everywhere, — заперечив Мошковіц.

— True. But still, I leave.

— O’kay, — Мошковіц повів бровою. — That would be amazing material for the newspaper, I suppose. These days in Ukraine really changed my heart. It is difficult for me to explain, how exactly, but I feel myself as a completely different person.

— Me too, — вони замовкли, і Федір відчув, як між ними встановився той особливий зв’язок, що іноді пов’язує людей на роки.

Поки тривали ритуали прощання, у голові в нього, практично оголена від звучання, образу і рис, продовжувала битися думка, наче заїжджений куплет пісні: «Так для чого ж все це? Так для чого ж?».

Після похоронів, опинившись знову в порожній квартирі, він старався не думати про Карманова, просто дозволив собі й своїм думкам побути собою — такими, якими вони були. Це справило цілюще, заспокійливе враження. Він відчув у собі якийсь немовби завмерлий внутрішній крик. Опісля цього мовчання гидкою видавалася сама лише думка полізти знову у соцмережі й дізнаватися, що відбувалося на виставці. Ба більше, весь світ, який він лише міг окинути внутрішнім поглядом — увесь він здавався йому чужим, порожнім і гидким.

Він справив свій вечірній моціон і ліг спати раніше, ніж звичайно, — близько о пів на дев’яту. Й уві сні з ним не відбувалося нічого.

Із Глашею ми домовилися зустрітися біля входу в парк розваг. У Таганрозі, куди ми приїхали незалежно одне від одного, як на грудень стояла досить тепла і безвітряна погода. Воно й зрозуміло — південь. Однак після обіду, з наближенням сутінків, небо почало затягувати чорно-сріблястими хмарами, і знову нагадало, що тут, біля моря, теж своя, хай південна, зима. У Києві кілька разів уже падав і танув сніг, у Москві трималися міцні мінус п’ятнадцять.

Парк розваг, занурений у сепієве світло перед бурею, стояв практично порожній. Вітер із затоки, що приносив запах солі й водоростей, змушував мене глибше втягувати шию в комір пальто. Я зупинився тут буквально на день — зняв у центрі квартиру, а Глаша полишила речі в Бориса Олеговича: там жила Валя, її давня подруга, і їм було про що поговорити. Вранці, поки Валя і Глаша десь гуляли, я заходив у гості до Бориса Олеговича. Він зустрів мене як старого друга — здавалося, минуло кілька тисяч років з часу виставки, хоч по факту — місяць. Моє відчуття часу спотворилося напевне ще й тому, що я всі ці дні практично ні з ким не спілкувався. Борис Олегович розповів, що виставка мала шалений успіх і що Лінгвошолом було високо оцінено російськими експертами, і з’явилися цікаві перспективи співпраці з вітчизняними виробниками. Про те, що західні науковці влаштували мовчазний бойкот приладу, ми не згадали ні словом. Так само ми обійшли історію з Мошковіцем, через яку, можна вважати, було зірвано роботу Форуму. Борис Олегович, як завжди, розповідав про перспективи, які почали розкриватися — про нові результати в сфері візуальних мов і про ініціативу на місцях, де молоді люди хочуть відкривати нові регіональні відгалуження Гімназії.

Те, що не озвучив Гуров, мені розповіли Слава і Гнат.

Опісля трагічної загибелі Карманова з’ясувалося, що за Форумом залишилися великі борги перед орендодавцями, і вся страховка після його смерті, що мала належати Віці, дружині Карманова, новопроголошеній Мандодарі Тарі, пішла на покриття виплат підрядчикам — недостачу згодився покрити Ося Айзек. Без вливань з боку Карманова дуже швидко закінчилася проплата за офіс «Соми», і Віктору та його команді довелося з’їхати в класну кімнату в одній із шкіл біля Політеху.

Із невиплаченою за останні три місяці зарплатнею змушені були саморозпуститися науково-розробницькі осередки в Пітері, Таганрозі й Елісті. Свою практику продовжила тільки група з Калуги.