Любко Дереш - Спустошення

— Він у критичному стані. Насправді, невідомо, скільки він ще протягне, — сказав лікар поза межами палати.

— Можна, ми трохи побудемо? — спитав Федір, перш ніж увійти в палату.

— Майтрейя... Майтрейя... прокинься... — зашепотіла Віка. — Я тут. Я увірувала. Я вірю тобі, ти справишся... Тепер у нас все буде добре...

Почувши її голос, Карманов відкрив очі.

— Мандодари... Я рад, что ты здесь... Здесь есть Могила?

— Тут я.

Федір нахилився до Карманова.

— Могила, я так благодарен за эту битву...

— Дімо, ти ще нам тут потрібен, чуєш? Дімо...

Карманов не відповів.

— Победа, — видихнув він, і вигляд його раптом перемінився.

— Відійшов, — сказав лікар, що зайшов у палату і, глянувши на годинник, записав час смерті.

Федір вийшов у коридор, залишивши Віку, що ридала біля Карманова, самою.

На телефоні у нього шістдесят із лишком пропущених дзвінків. Ігноруючи їх, він набрав Славу і сказав:

— Чувак, ми з Кармановим попали в аварію. Карманов щойно помер. Думаю, треба закрити Форум. Сконтактуйся з інвесторами, вони чекають Карманова на обід.

— Може, продовжимо, все-таки? — спитав він нерішуче. — У нас для гостей зворотні квитки лише на неділю...

— Може, продовжимо. Не знаю. Розбирайся сам. Порадьтеся з Віктором. Мені треба відпочити.

Федір викликав таксі, і попросив завезти його додому, на Кловський. Дорогою він приліг на задньому сидінні, але знову відчув позив до рвоти і, на прикрість водієві, трохи заблював йому килимок на задньому сидінні.

Федір сунув йому сто доларів із кишені — не роздумуючи, скільки це.

— Вам надо в больничку, — сказав дідуля, втішений, що на блювотинні вдалося так непогано заробити.

— Щойно звідти, — озвався Федір і, похитуючись, ви­йшов із авто.

Його зустріла порожня квартира, пропахла запахом ранкової кави. Жодних лікарів, ніяких лікарень. Він закрив штори, вимкнув телефон і ліг на незастелене з ночі ліжко — став просто чекати, що з ним буде далі. Кілька разів він ще блював, перед очима мерехтіли яскраві плями, а в голові переливався і клубочився болем іскристий туман. Не маючи сил піднятися і піти в ванну, він заснув просто як був — у штанах і куртці, і сон його нагадував чорну і непроглядну пітьму.

Наступного дня він зідзвонився зі Славою, і той розповів, що з огляду на складні моменти з партнерами було прийнято рішення продовжити роботу Форуму, внісши у програму деякі зміни й надавши їй траурних елементів. На фейсбуці він побачив три велетенських, перехоплених чорною стрічкою фото Карманова від стелі до землі, що прикрашали задню стіну виставкового павільйону — Айзек особисто замовив ці фотографії і повністю оплатив їх виготовлення. «Той, який помер за науку». «Його дух нині серед зірок». «Пастухи світотворення линуть у небо» — фейсбук уже відреагував розсипами статтей про раптову смерть Карманова.

По обіді до нього заїхав Слава. Він привіз йому продукти, сигарети і трохи марихуани. Віктор залишився на стенді, повідомив він. Слава розповів, що вся виставка, врешті, мала шалений успіх, особливо ж їхній стенд. Слава сказав, що на продовженні Форуму наполіг Айзек, адже він вклав приблизно половину коштів у організацію і планував їх відбити собі. На правах старшого Айзек втрутився у роботу програмної ради і розклад подій підправили, виділивши більше годин на презентацію його аватарів.

Гігантські фото Карманова на Форумі потрапили у всі новини, і він за два дні став героєм-легендою, новим Прометеєм, що помер заради великої ідеї — когнітивної революції.

Два дні, до суботи, на коли було призначено кремацію тіла Карманова, він провів у ліжку, час від часу підводячись, аби викурити ковпачок ганджі. Долаючи головний біль, він щогодини заходив у мережу переглянути, що писали про смерть Карманова і що говорили про роботу Форуму. У суботу поїхав на Байкове кладовище, де мали кремувати тіло Карманова. До колумбарію він приїхав завчасу. Там були Віка, Гнат і Валерія, Гнатова дружина.

— Вітаю, — сказав він. Віка сиділа, прикрита білою хустиною, у дальньому закутку залу, і ні на кого не реагувала. Гнат сказав, та попросила, аби її відтепер називали лише Мандодарі Тарою. Гнат і Валерія взялися опікуватися Мандодарі Тарою, і в колумбарії вона здавалася вже дещо спокійнішою.

На церемонію кремації за запрошенням Гната приїхали місцеві буддисти, які провели ритуал відспівування за тибетським звичаєм. На похоронах були присутні більшість науковців, запрошених Кармановим, серед них Федір помітив Гурова і практично всіх знайомих психоінженерів.