Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Не думаю, що мені захочеться бачити, як глузують з мене. Якщо ця річ досі анітрохи не зачепила вас, відкладіть її, будь ласка, і віднині не згадуйте про неї. Але якщо ви серйозно бажаєте іти далі, дозвольте мені порадити вам, як порадив мені Рандольф, що будете мати справу з речами, які перебувають під високою напругою! Торкнувшись одного разу, ви ніколи не зможете забути їх … Якщо ви маєте темперамент, що змушує вас потурати собі задля власного щастя і почуваєтеся досить упевнено в роботі – а безліч невимовно цінних людей створені такими і не можуть себе змінити так само, як високий чоловік не здатен зробитися нижчим – облиште це і йдіть своєю дорогою! … Бо все те, що ви вважали своєю власністю, доведеться віддати в заставу, жертвуючи часом, який в иншому разі могли б використати для себе. Ця річ коштує дуже дорого… Вона привела до хреста чоловіка, що відкрив її, коли йому було тридцять три!

Молодий Меррік відштовхнув папери і повільно повернувся обличчям до Ненсі, але їхні очі не зустрілися. Вони відчували дивну ніяковість у присутності одне одного і багато хвилин сиділи мовчки. … Боббі заговорив.

– "у неволі" – сказав він. – Вирушивши в цю путь, ви опинитеся в неволі! Гадсон тримає мене в неволі, відколи помер!.. Мабуть, його би втішило це.

Ненсі устала і оперлася своїми вправними руками йому на плечі.

– Це доречне місце для перерви, ти не гадаєш?

Він погодився. Можливо, вони могли б завтра сісти разом на годину чи дві. Він майже пообіцяв дідові, що прийде на вечерю. Том Мастерсон також говорив, що прийде.

– Ви хочете узяти книжку з собою?

– Я не гірша від тебе!

– Орел!

Він ляснув монетою по зап’ястку.

– Вибачте, Ненсі… Я принесу її завтра.

– Grandpère, – промовив Боббі, повільно обертаючи ніжку свого келиха. – Я хотів би, щоб ви розповіли Томові про те, як ви з містером Андерсоном різали свиней в Сільському клубі.

Бесіда чимраз далі поважніла. Мастерсон, будучи в доброму гуморі, мав дуже дражливу схильність до повчальности. Усе це було досить мудро, повчально, цікаво – але надто догматично як для настрою, що мав би панувати на вечері з нагоди Дня подяки.

Добряче покружлявши, вони дійшли до проблеми привілейованого стану в Америці; Мастерсон провадив екскурсію, показуючи найцікавіші факти, які заслуговували уваги на цьому шляху. Боббі прагнув змінити тему. Старий Ніколас мав деякі переконання з цього приводу. Мабуть, він не висловлюватиме їх так само палко, як вірить у них; але Мастерсона не слід заохочувати до надміру сентиментів, яких не поділяє привітний господар оселі.

Чому не має існувати гулящого класу? Нероб – якщо вам більше до вподоби це слово? Це, напевно, єдиний знак, який свідчить, що Америка сягнула більшої зрілости, хоча б на йоту, в кількох обмежених царинах. Чи не є наша новітня демократія небезпечною? Референдум – сміх та й годі! Що знає пересічний виборець? Кожен народ, що досяг величі, досягнув окремости завдяки проводу малих соціяльних та інтелектуальних меншин!

Мастерсон досі говорив – майже, як в Гайд-Парку, трохи розпашілий біля скронь. Боббі вирішив змінити тему.

Старий Ніколас не був згоден з багатьма його поглядами, але ці погляди подобалися йому більше, ніж манера їх висловлення; однак і перше, і друге все одно подобалися йому більше, ніж те, як він пив вино.

Меґса попросили принести пляшку залежаного бургундського добірної якости. На думку старшого Мерріка, вино на взір цього треба пестувати, захоплюючись його кольором, вдихаючи його аромат, відновлюючи його історію. Попивати крапля по краплі. Він радів, що Боббі, здавалось би, знав про це. То було зріджене сонце; сонячне світло, яке зігрівало лагідні береги Рони в тихі довоєнні дні. Його не можна вихиляти з одного разу. Мастерсон просто глитав його. Було приємно спостерігати, як Боббі заплющував очі, коли його уста торкалися вінця келиха, неначе узрівши веселе товариство голоногих дівчат, що чавлять сік в затіненому закутку якоїсь провансальської винарні. Хлопець миттю дорослішає, міркував старий Ніколас. Він має поставу й манери мужа.

– Боббі час від часу наполягає на цій історії, – слухняно сказав Ніколас. – Я повторював її, на його прохання, багато разів.

– І щоразу краще, – зауважив вдячно Боббі.

– Тоді розкажіть її, обов’язково! – вигукнув Мастерсон, набагато запальніше, ніж хотів, і відразу ж спробував виправити свою помилку, дуже офіційно й поважно уклонившись на безмовне питання Меґса, коли пляшка знову обачливо перехилилася над його келихом. Меґс намагався відобразити жестом якнайдоречнішу стриманість, але такі тонкощі були надто незримі для їхнього гостя.