Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Це не зовсім добре!.. Не хотів би стати непроханим гостем… Але… я поїду з тобою й переночую в клубі Grandpère… Все одно маю бути там вранці… Можливо, що заскочу й до Ґордонса… Побачимо.

Старий Ніколас був досить радий, що позбувся їх обох. Поки вони зоставалися, він мусив пам’ятати про свій священний обов’язок господаря. Пізно по обіді він дійшов до вкрай напруженої ситуації в "Трагедії в каюті 33" і нетерпеливився дізнатися, чи лоцман, якого граф зв’язав у вбиральні, примудриться звільнитися і попередить юну американку, перш ніж моторний катер повернеться зі змовниками.

– Чи не заперечую я, щоб ви пішли? – бурмотів Ніколас, коли вони бігли сходами нагору. – Господи ти мій!

Ґордонс!.. Ґордонс – барвистий!.. Ґордонс – екзотичний!.. Ґордонс о пів на третю ночі! Блискуче освітлений, набитий до задухи, ядучий від диму; липкий від поту; крикливий від джину, народженого з брудного місива в запліснявілих погребах і гордо налитого в срібні фляжки з вензелями; гамірний від нової музики, яку тільки недавно привезли, без мита, з верхів’їв Конго і довели до тріюмфальної досконалости завдяки найдорожчому оркестрові в Штатах – щойно з Нью-Йорка, де його гастролі раптово урвалися через заборону… Райський сад!

Скрипки заспівали, саксофони завили, гобої загиготіли, кларнети заплакали, туби заревли, трикутники задзеленчали… Думаєте, "Плач проклятих"? Де тобі!.. "Самотній, сумую я без тебе".

Боббі Меррік, чекаючи у старомодному вестибюлі, поки його обслужать в гардеробі, почув одним вухом щось про чоловіка з Марсу і криво посміхнувся.

Прийшов він туди цілком згарячу. Ще задовго до того, як поїзд дійшов до Детройта, він вирішив не йти в Ґордонс. Оголошення про це рішення, як він спостеріг, позбавило скутости їхню розмову. Том помітно прояснів, хоча й галантно прикинувся розчарованим.

– Одна книга дуже цікавить мене, – пояснив Боббі. – Я волію почитати її в клубі, а не волочитися з купою шкільних баламутів.

– А як там ваш ревматизм, дядьку Дадлі! – довідувався Мастерсон. – У твоєму віці слід бути обачним. … Гм… Тобі ще не набридло?

– Ні, я вже переріс ці речі. Звичайні дурощі! Надто понуро вони виглядають, Томмі… Усі прикидаються!.. Хлопчисько за сусіднім столом невимушено настромлює на виделку холодну вечерю, що коштує 17 доларів на двох – пів його тижневої платні… Підскакує з повним ротом, щоби ще раз повести Мейзі через людський вир, набираючись відваги попросити її вийти за нього заміж і запитуючи себе, де він відкопає три сотні на брильянт…Мейзі не носитиме той, що коштує на цент дешевше. … І ще ця тужне виття, під яке вони танцюють; хоча – Бог знає – за любов до сумної музики винити Кларенса не слід. Він сумний юнак. Татко не хоче позичати йому грошей, і він п’є надто багато сусла.

– Чи ніколи не хотів вступити в Християнське товариство поміркованости?

– Не будь упертим, Томмі. Іди собі до Ґордонсу і розказуй там свіженькі історії, а я піду читати книжку.

– То мусить бути з біса добра книжка. Яка називається?

– О, це медичний трактат. Її ти не прочитаєш.

– Ставишся до себе серйозно, чи не так?

– Ескулап не менш ревнивий від Єгови, мій сину.

За взаємною згодою, вони припинили дражнити одне одного, і Боббі зацікавлено розпитував про різних приятелів, які донедавна не привертали його уваги.

Після того як пролунало ім’я Джойс, він запитав між иншим:

– Томмі, ти часто бачився з нею цими днями?

Мастерсон кивнув.

– Серйозно?

– Хотів би я, щоб так думали.

– Гребує тобою, авжеж?

– Ще й як!.. І ти добре знаєш, чому!

– Безглуздя! Уже як цілий рік не бачив її!

– Ну, не безглуздя… не для неї. Вона, доку, має тебе на думці.

– Боббі жестом відкинув такий здогад.

– Гарна дівчина!.. Хай тобі щастить, Томмі!

– Дякую! Піди й убий себе, і тоді може так і буде.

– Томмі, до речі, ти випадково не бачив молодої місіс Гадсон?

– Звісно… Пречудова… Бездоганна і недосяжна!.. Нікуди не ходить. Уранці, знаєш… Традиційні південні уявлення про жалобу – і все таке… Одного чудового дня вона прийде і створить справжню сенсацію!.. Мила? Боже мій! Ще не знаєш її, авжеж? Отже, ти ще ніде не був і нічого не бачив!

– Аж так? Якось зайду і потішу себе.

– Не треба. На тебе чекає важка праця, і відволікатися не варто.

Поїзд засичав і спинився в найогиднішій станції від Бомбею до північного сяйва, і вони розійшлися, щоб спинити таксі, обіцяючи одне одному скору зустріч.

Прийнявши щиросерді вітання і зручно розташувавшись у Колумбійському клубі, Боббі скинув одежу й одягнувся в халат, щоб відновити роботу над журналом Гадсона. Починався новий розділ, де автор звірявся читачеві ще більше, ніж доти, неначе, долучившись до таємниці завдяки самому актові продовження перекладу, спадкоємець цієї книги піднісся тепер на новий щабель приятельських стосунків.