Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

У центральному офісі компанії "Френч Лайн" він замовив найрозкішніші апартаменти на "Іль-де-Франс". І наступного ранку вилетів до Гавра, прибувши на годину швидше від поїзда з Парижу.

То була довга і тривожна година. Ніколи ще він так не захлинався у власних почуттях.

Подбавши про те, щоб його легкі валізки були в каюті, та обійшовши просторі апартаменти, щоб переконатися, що вони готові для оселення – у нього вистачило розуму прикрасити те місце квітами – він підійшов до кабіни капітана, познайомився і попросив про послугу.

Тоді він зійшов униз і став неподалік від переходу до кают першого класу, чекаючи з нетерпінням, яке ледве міг витримати.

Що подумає вона?

Поїзд повільно заповз під дах навпроти через дорогу, і пасажири невеличкими купками заметушилися біля ручного багажу. Відразу ж процесія почала нелегкий рух до корабля.

Боббі бачив, як вона іде жвавою ходою, разом двома носіями, що обережно чимчикували їй услід.

Цього разу бузковий… Обтислий, стильний клош – бузковий… Строгий бузковий костюм, що різьбив кожен її вигин.

Вона помітила, хто чекає на неї. Він знав, що вона бачить його. Коли вони стрілися поглядами, її очі розширилися, і відкрилися уста. Вона поступово наближалася до нього майже бравою ходою.

Коли вона була вже близько, він не подав руки, як сподівалася вона. Він простягнув обидві руки; і, на його невимовний захват, вона впевнено пішла до нього, соромливо поклала худі пальці на вилоги його пальта, зазирнула у вічі й усміхнулася.

– Поставте багаж мадам в апартаменти "Б", – промовив Боббі до носіїв хазяйським голосом.

– Ви їдете зі мною! – промовив він, досить нетвердо. – Капітан повінчає нас сьогодні пополудні!

– Так, любий, – сказала вона ніжно. – Я знаю.

Руки Боббі міцніше обійняли її.

– Як ти дізналася? – усміхнувся він радісно.

– Поглянь. Ти зателеграфував доктору Досону, а він – до Меріон, а вона – до мене… Якими ж манівцями доводиться дізнаватися про своє одруження!

– Але ж ти не проти, чи не так, – благально спитав він, шукаючи її очей.

Вона усміхнулася.

– Напевне, нам треба йти на борт, Боббі. Ми заступаємо дорогу.