Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Алеппо був головним номером у програмі. Насамперед акробат і силач, він супроводжував свої подвиги сили й спритности химерними танцями й барвистими пісеньками, і таку багатобічність вітали бурхливими оплесками. Жевжикуватість і самовпевненість проступали в кожній рисі його смаглявого обличчя, коли він виконував чудернацькі танцювальні кроки.

Боббі чекав, майже в самому вході, поки скінчиться виступ. Він був надто далеко від сцени, щоб почути оголошення Алеппо. Трохи згодом він дізнався, що той нечема покликав з авдиторії партнерку для танцю. Висока блондинка в синьому шифоні хитко зійшла східцями на сцену. Плутаючи ногами, вона упала на великі руки танцюриста, і той закрутив нею в ритмі швидкого й шаленого фокстроту. Та дівчина була Джойс Гадсон.

Юрба шалено вітала їх. Оркестр прокинувся. Хорові довелося звільняти для них місце.

Жадаючи остаточно зачарувати свою своїх глядачів, велетень Алеппо підніс свого недосвідченого партнера на плече. Ніхто, крім бувалого акробата, не зміг би почуватися добре в такому становищі. Алеппо легкою ходою кружляв по сцені. Цього тягаря він навіть не відчував. П’яна до запаморочення, Джойс похитнулася, виставила руку, намагаючись опертися на кошлату голову Алеппо і неоковирно перехилилася йому через плече, поки він, обхопивши великими, м’язистими руками її коліна, крутився як дзиґа, достоту так, наче все це дійство було поставлене заздалегідь, і не було потреби хвилюватися про безпеку партнерки. Волосся Джойс звисало вниз, а руки дико хапали порожнечу, поки танцюрист, шалено кружляючи, вертів нею в повітрі.

Опісля Боббі не міг пригадати, як добрався до сцени. Він продирався уперед, безжалісно штовхаючись ліктями в натовпі, перекидаючи стільці, відсуваючи вбік столи. Він побіг угору сходами і став перед танцюристом з простягнутою рукою, наказуючи йому спинитися. Його лице було грізне й бліде. З іронічною посмішкою Алеппо ухилився від непроханого гостя, і Боббі кинувся за ним. За столами здійнявся гармидер, і гості почали товпитися біля підніжжя сцени.

Том Мастерсон продерся крізь юрбу, вистрибнув нагору і схопив Боббі за рукав.

– Що до дідька сталося з тобою? – зарепетував він. – Якщо Джойс хоче порозважатися з цим хлопцем, то що тобі до того?

Раптом оркестр замовк. Алеппо опустив Джойс донизу, і вона повалилася над підлогу. Кілька дівчат з хору схилилися над нею, одна з них побігла по воду. З борецьким чванством Алеппо ступив уперед. Його маленькі очиці загрозливо блискотіли. Войовнича щелепа наче вела його за собою. Великі кулаки стислися. Вищиривши зуби в перекривленій посмішці, він гаркнув:

– Агов! Тобі, я бачу, страшенно кортить потрапити в халепу…

– Вважай! – закричав Мастерсон. – Не роби цього!

– Бий його! – закричав молодик у натовпі.

Алеппо зухвало наближався, однак на нього чекала несподіванка.

Він дістав у лице три метких, приголомшливих удари: справа від лівого ока, зліва від правого ока і просто в ямку підборіддя. Під велетнем підкосилися коліна, і він безгучно упав.

На мить в Ґордонсі запала тиша. Такий несподіваний перебіг подій уразив усіх.

Грубо відштовхнувши Мастерсона вбік, Боббі повернувся до Джойс, схилившись, узяв її на руки і зійшов східцями зі сцени, поки натовп розступався, щоб звільнити йому дорогу.

– Зажди! – закричав Мастерсон, переслідуючи його. – Я подбаю про неї. Не треба бути таким обридливим!

Боббі обернувся до нього і прошипів:

– Треба було дбати про неї трохи раніше!

Після такого приниження Мастерсон спалахнув п’яною люттю:

– Ну, якщо ти вважаєш, що це тобі минеться…

Він схопив Боббі за горло, роздерши комір; вчепився пальцями у волосся; його шпінка глибоко розтяла щоку приятеля, і кров заструменіла, скапуючи зі щелепи на груди сорочки.

Підтримуючи свою слабу опіканку лівою рукою, Боббі завдав короткого удару в підсердя не надто м’язистого живота Мастерсона, який понизив його до рангу тих, хто не здатен чинити опір, і, знову взявши Джойс на руки, попростував уперед, розсуваючи тілом стільці і столи.

Під дверима огрядний старший офіціянт став на його шляху.

– Ти привів сюди цю юну леді?

– Ні! Але я забираю її!

– Ну, не надто поспішай! Погляньмо правді у вічі!

Боббі ще раз опустив ноги Джойс на долівку, підпер її лівою рукою і захрипів:

– Відчини двері! Я не хочу сьогодні битися тут іще з кимось, але якщо ти спиниш мене, то підеш спати разом зі своїм дружком.

Здоровань завагався. Хтось крикнув: