Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Я дам вам таку нагоду. Поки що ви одержите звичайну платню і зможете самостійно працювати в студії. Якщо ви створите щось гідне продажу, то одержите свою частку. Години праці зможете обирати самі. Буду вельми радий, коли ви досягнете успіху.

– Я відразу взявся до праці, у пориві захвату. Глина наче ожила в моїх руках! Той перший день став одкровенням. Мені видавалося, що раніше я ніколи не жив! Усі барви яскравішали! Хочу, щоб ви запам’ятали це, Гадсоне. Перевірте, чи будете мати ті самі відчуття. Трава зеленіша; небо незвичайно синє; виразніше чутно пташиний спів. Загострюються усі чуття – наче від кокаїну.

– Того вечора я знову пішов у комірчину і негайно усвідомив особливу близькість між собою і Тим Иншим. Але вона не була настільки динамічною, як попереднього вечора. Я вирішив, що коли хочу здобути більше сили таким способом, то мушу ще більше вдосконалити власне духовне спорядження.

Це сталося в п’ятницю, десятого червня. У перший день вересня я запросив управителя подивитися на своє литво. Він довго дивився на нього, не кажучи й слова. Тоді сказав тихо: "Я маю людей, яких це може зацікавити!"

– То була статуя дитини, щокатого малого приблизно чотирьох літ. Хлопець схилився на одне коліно. Він саме устав після гри з песиком, який стояв нашорошено перед ним з м’ячиком у пащі, чекаючи, поки дитина помітить його. Сорочечка хлопця була розстебнута біля горла. Його тісні штанці пришпилені до широких шлейок. Ноги голі до колін. Він дивився просто угору, його личко зіщулене від недомисленого подиву, зачудування, цікавости. Його пряма ручка заступала очі від світла, аж надто ясного для нього, голова нахилена під кутом, який свідчив про те, що він почув щось не зовсім зрозуміле і тепер слухав, поки йому повторять.

Наступного дня прийшли клієнти управителя – чоловік та дружина. Вона була в чорному. Недавно вони втратили свого хлопчика. Спершу вона заплакала розпачливо. Але трохи згодом усміхнулася. Я відчув велике щастя, коли вона усміхнулася. Тоді я вже знав, що спромігся виразити свою думку.

Мені сказали працювати над скульптурою далі і виконати її в білому мармурі. … Цілком випадково люди усиновили хлопчика, якого я взяв за живовзір.

Вже була приблизно четверта, коли я вийшов тієї ночі з будинку Рандольфа. Я почувався так, наче долучився до велетенської тайни. Повертаючись додому, я вирішив, що обов’язково влаштую подібний експеримент. Перш ніж лягти в ліжко, я спробував спроєктувати свої думки до якогось далекого духовного джерела, але не відчув жодної реакції. Вранці я вирішив, що став жертвою вкрай обурливого обману якогось ексцентрика і скривився, побачивши своє відображення в туалетному дзеркалі. Ніхто, крім мрійника не міг би робити ці речі з хоча б якоюсь надією на успіх, а я, своєю освітою й темпераментом був матеріялістом, і на додаток дуже холодним. Однак цілий той день я тихо й безугавно шукав придатний клінічний матеріял, який міг би використати в експерименті з динамічного розширення особистости. Однак найдивнішою рисою мого настрою був факт, що сила, яку я так досить незграбно почав намацувати – за наполягання Рандольфа – була не лише прагненням здобути визнання чи задовольнити власне марнославство… Уперше мій фах видавався мені не засобом самозахисту, а способом звільнити себе!

Біля дверей Рандольф наостанок застеріг мене: "Будьте обережні, взявшись за цю справу! Мені не відомо, якої шкоди завдає ця енергія, коли її використати неправильно… Я не маю жодного уявлення, які страшні речі могли трапитися з галилеянином, що обернув каміння на хліб!.. Але я попереджаю вас!.. Якщо ви спробуєте таким способом нагріти собі руки, то варто добре подумати… Я не певен, але гадаю, що з цими речами гратися вкрай небезпечно!

Далі я викладу свій подальший досвід, для того щоб якнайбільше допомогти тому, хто виявить досить допитливости і перекладе цей журнал. Переконаний, що досить добре пояснив, чому вибрав цей метод, передаючи свої знання. Якби я наважився повідомити про свої експерименти, то заплатив би репутацією психічно здорової людини. Я не маю жодного приятеля, якому міг би розповісти про це без неприємної силуваности. Цю таємницю було важко оберігати. І так само важко, знаю я тепер, звіряти її – навіть усвідомлюючи, що ці слова навряд чи хтось прочитає за мого життя. Мені не до вподоби думка, що мене вважатимуть дурнем – мертвим чи живим.

Ви – хай ким би ви були – можете відчути потяг читати далі; можливо, ви особисто захочете влаштувати експеримент; або вам просто цікаво. Я хочу спитати – хай якою нерозумною може видатися ця послуга – чи не могли б ви спинитися в цю мить, якщо посміхаєтеся?… Бачите, дещо з того досвіду має для мене вкрай велике емоційне значення.