Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Спиніться, Ненсі! Це смішно!

Молодий Вотсон ледве міг вибрати недоречніший момент, щоб встромити до них свого носа. Місіс Ешфорд приймала відвідувача, і було очевидно, що і господиня, і її гість працюють з великим розумовим напруженням… таки дійсно в них бурхливі дебати! Усвідомивши, що буде тут зайвим, він спробував поспіхом відступити, однак Ненсі покликала його.

– Заходьте! Ви пам’ятаєте містера Мерріка?

– Досить добре! – мовив він, простягаючи руку. – Ніколи не забуду вашої боротьби з пневмонією, хоробрішої від якої ще не бачив! А тепер, я чув, ви ще й стали на прю з самим Сірим.

Повернувшись до місіс Ешфорд, він розповів, з чим прийшов:

– Ми втрачаємо вашого містер Фолсома, і дуже швидко. За годину – дві він знепритомніє. Він запитував про вас кілька хвилин тому. Можливо, ви схочете зустрітися з ним. Видається, що з його родини в місті нікого немає.

Бурмочучи слова жалю, Ненсі устала, готуючись іти.

– Ти зачекаєш на мене?

Меррік кивнув.

– Я буду працювати далі. Не поспішайте. Ви застанете мене тут, коли повернетеся.

– Двері тихо зачинилися за нею.

Я пожадливо простягнув руку до сторінки, яку розгорнув Рандольф, але він похитав головою.

– Ще не пора, – сказав він, усміхнувшись на мою нетерплячість. – Я обов’язково покажу її вам; але спершу мушу дещо розповісти про неї. Ця сторінка містить вказівки, як здобути ту містичну силу, яку я згадував. Додержуючись цих вказівок до останньої літери ви можете мати все, що захочете, робити все, що забажаєте, і стати тим, ким волієте стати. Я випробував їх. Вони дієві. Вони допомогли мені. І допоможуть вам!

Нетерплячість та недовіра викликали в мене посміх, який не образив його.

– Ви бачили скульптуру, над якою я працював, коли ви прийшли зранку?

– Чудова! – вигукнув я цілком щиро.

– Вона справді так сподобалася вам? – мій ентузіязм утішив його.

– Справжній шедевр!

– Мабуть, я маю подякувати за цей комплімент, докторе; але насправді, він дуже мало стосується до мене… Мабуть, вам буде цікаво знати, що я був звичайнісіньким каменярем приблизно три роки тому і витісував штамповані літери компресійним долотом. З юности я плекав мрію творити щось вагоме з каменю. Але не мав на навчання грошей; як і часу для експериментів. І ті сирі та поспішні спроби, до яких я вдавався час від часу, не приносили мені нічого, крім зневіри.

– Одного дня я пішов до церкви, яку відвідувала моя дівчинка, і почув, як проповідник читає написане на тій сторінці. Очевидно, ці слова нічого не значили для нього, тому що він читав їх нудним, монотонним піснеспівом. І оскільки парохіяни сиділи зі скляними очима, ці слова, очевидно, не справляли жодного враження на них. Щодо мене, то я був глибоко приголомшений. Решта служби обернулася на муку для мене, тому що я прагнув піти туди, де міг би зібрати свої думки.

– Поспішивши до нашої невеликої вбогої оселі, я знайшов, – з досить великими труднощами, тому що не знав Біблії – ту сторінку, з якої читав священик. Онде він – написаний чорним по білому – точний опис того, як дістати силу робити й мати те, що забажаєш! І я почав експериментувати.

Обличчя Ненсі, серйозне і тривожне, виринуло у дверях.

– Боббі, – мовила вона лагідно, – я не хочу тебе лишати самого так довго, але мій пацієнт просить, щоби йому потримали руку. Мені шкода, але я мушу залишитися з ним на певний час.

– Усе гаразд, – погодився він, тільки мигцем зиркнувши на неї. – Зоставайтеся з ним і не хвилюйтеся про мене. Можливо, я зможу сказати вам дещо важливе, коли ви повернетеся. Виглядає, неначе велика таємниця може з’ясуватися щомиті.

Вона завагалася, і нібито хотіла щось спитати; але, побачивши, як глибоко він зосереджений, відійшла і тихо зачинила двері.

Сказавши це, Рандольф дав мені в руки магічну сторінку. Десь зо двадцять її рядків були товсто підкреслені червоним чорнилом. Він мовчки пихкав люлькою, поки мої очі бігали по загадкових уступах, і коли я підніс питально очі, він промовив:

– Звісно, годі усвідомити миттєво всю важливість цих слів. Вони видаються простими, тому що були промовлені безстрасно, без жодної ораторської напушености чи завбачливого попередження, що формула, яку він бажає проголосити, це ключ до сили!

Підсунувши своє крісло до мого, він поклав довгу долоню на моє коліно і поглянув мені просто у вічі.

– Докторе Гадсон – якби ви мали дрібний, негодящий цегляний будинок і вирішили справити собі більше простору, то що вам знадобиться для будівництва?… Більше цегли… Якби ви мали дрібний, негодящий паровий двигун, то вам потрібно більше сталі, щоби сконструювати місткіші циліндри – не инший різновид сталі і не инший різновид пари в ньому, а просто просторіші ємності… А тепер, якщо у вас дрібна, негодяща особистість, і ви хотіли би дати їй нагоду зростати, то де б ви шукали будівельні матеріяли?