Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

16 листопада вдень його знову привели до старшого Мауера, і «Сансара», розвиваючи успіх індивідуальної революції, підписав угоду про таємну співпрацю з ґестапо. З усіх запропонованих йому псевдонімів він передбачувано вибрав «Сідгартгу». Хоча старший Мауер принагідно погодився з ним у тому, що «Степового вовка» написано значно цікавіше.

По завершенні розмови «Сансару» (про це він не знав) було віднесено до найнижчої, п’ятої, категорії таємних співробітників — Unzuverlässig [46] Ненадійний (нім.). Відповідно Unzuverlässigkeit — ненадійність. .

Свою Unzuverlässigkeit він повною мірою підтвердив уже наступного дня.

Рішення провести показовий суд над українськими націоналістичними бандитами саме у приміщенні міського театру виносив Оскар Брандт одноосібно. Глядацьку залу слід було наповнити співчутливою до німецької влади громадськістю. Смертні вироки — взаконити непохитним схваленням лояльного натовпу. Але самої тільки театральної зали Брандтові було недостатньо. На сцені встановили належну для таких оказій радіоапаратуру, тож засідання транслювалося через голосники на площу. Там протягом усього часу перебувало до кількох тисяч мешканців міста.

У розповідях очевидців натрапляємо на дуже помітні розбіжності щодо характеру публіки. Згідно з одними окупанти вкотре поставили на ненависть між українцями й поляками і подбали про те, щоб саме поляки суттєво переважали. Ті начебто кожен смертний вирок зустрічали бурхливими оплесками й голосними радісними вигуками. Згідно з іншими до зали, як і на площу, було нашвидку зігнано якомога більше нажаханих і пригнічених усім, що відбувається, людей — без особливого відбору чи якоїсь попередньої настанови.

Правда, напевно, десь посередині.

Друг «Сансара» (він же «Тарзан», «Бой» і «Сідгартга»), не потрапивши до міського театру 14-го, таки потрапляє 17 листопада. Точніше, його туди приводять — із дещо підпудрованими синцями й саднами на обличчі, в чужому, трохи завеликому одязі.

Поруч із ним двоє масивних типів у цивільному, які ледь не заштовхують його до спеціально затемненої ложі. Звідти він має спостерігати за кожним із підсудних, поки тих будуть викликати й опитувати судді. При цьому він зобов’язаний негайно переказувати до президії всю відому йому щодо кожної особи інформацію. Зв’язок між ним та президією покладено на ще одного аґента, який мав би курсувати від ложі до суддів і назад.

Суд розпочинається о дев’ятій ранку й відразу набуває всіх ознак прискореної та вкрай формалізованої розправи. Виконання смертних вироків через розстріл призначено на першу пополудні, тож Оскару Брандтові (він тепер за головного суддю) гратися в пошуки правди нема коли. Праворуч від нього його перший заступник Вільгельм Ассман, кат розстріляних у К. «націоналістичних підлітків». Ім’я третього члена цієї особливої суддівської трійки залишається невстановленим.

Станом на десяту годину вирок смерті винесено вже одинадцяти підсудним. Одну особу виправдано, але з-під варти не випущено.

Засідання триває.

Приблизно о тій-таки десятій годині на друга «Сансару» зійшов небесний тиск. Він побачив у небі над театром Сліпучий Стовп, який, пробивши дах і склепіння, вперся йому в груди. Від жалю й розпачу «Сансара» не зміг дихати. Він раптово осягнув, що насправді його такий хитромудрий перфектний план є і злочином, і гріхом, і помилкою, й поразкою. Через нього вороги влаштували це судилище, через нього вони зухвало владарюють у цій залі, мов демони в пеклі. Хіба так виглядала би перемога над ними? І чим завинили всі ці нещасні мешканці передгір’їв [47] Значну частину засуджених і розстріляних 17 листопада становили українські заручники, схоплені не 14 листопада в театрі, а 11 листопада в повітовому передкарпатському місті Н. Там окупанти здійснили каральну акцію через убивство українськими підпільниками такого собі Ґжеґожа А., подвійного аґента, що працював одночасно на німців і поляків. , що їх він так легко приніс у жертву заради нібито якогось очищення? І хоч якраз до їхніх затримань «Сансара» жодного стосунку не мав, йому все одно зробилося нестерпно боляче. Все його тіло розвалювалося на малесенькі шматочки. Він усвідомив себе винним у всьому. У всьому на світі, тобто у Всьому.

Але щойно кількість засуджених до смерті сягнула сімнадцяти, тобто десь на самій середині засідання, ним опанувала рятівна думка (спершу не думка — 'її тінь), що провину ще можна спокутувати і боротьбу (він подумки вжив слово «партію», маючи на увазі музичну імпровізацію) не завершено. Щойно він це собі сказав, Сліпучий Стовп відчутно послабив тиск і перемістився трохи вбік, продовжуючи спостереження.