Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

У нього більше не буде такого шансу. Бо й «Мімі» більше не буде.

Вистава мала розпочинатись о 15-й. Ранній початок зумовлювався комендантською годиною. Для того, аби публіка встигла розійтися по домівках перед її настанням, слід було враховувати не лише час вистави з двома антрактами, але і тривалість двох вітальних промов. Одну з них мав би виголосити доктор Лепкий, брат поета-декадента. Другу — крайсга-уптман доктор Альбрехт, голова цивільної адміністрації. Він старанно підготував кількахвилинний виступ про видатне значення культури й передусім театру у вихованні громадян нової, натхненої ідеалами Третього Райху України. Доктор Альбрехт заховав складений учетверо машинопис промови у внутрішній кишені френча. Він потаємно пишався власною свіжознайденою тезою про м’яку силу культури в боротьбі за новий світовий порядок.

Якби в неділю «Сансара» зміг бути в театрі, то йому довелось би стріляти саме в Альбрехта. Жодного вищого й важливішого німецького чину на виставі не було. Ні коменданта гарнізону, ні — що найприкріше — жодного зверхника з ґестапо, кріпо і шупо. Всі вони одностайно проіґнорували «Шаріку».

Але й замах на Альбрехта мав би здетонувати з достатньою силою. Він обов’язково потягнув би за собою не бачені досі репресії проти місцевої людності. Всі катування й розстріли, що сповнювали міський простір дотепер, від того моменту мусили би здаватися легковажною прелюдією чи то пак увертюрою до оперети. «Сансара» не тільки ясно усвідомлював жахні наслідки запланованого теракту — він ставив на них. Страждання і жертви українців мусили хоча б частково очистити їх від гріха колаборації. Гнів окупанта з усім шаленством каральних заходів мусив нарешті породити систематичний і, головне, масовий спротив. Земля мусила загорітися під брунатними чобітьми. «Сансара» вірив у велике повстання і військово-політичну інтервенцію Заходу. Мабуть, як на таке недовге життя, він прочитав забагато книжок — розумних і наївних водночас.

Тепер усе виглядало так, що його план розлітається вдрузки. Його затримано, його на місці Дії не буде. Театральна прем’єра пройде без найменших ексцесів, і німецькі достойники вітатимуть зі сцени місцеву публіку приязними словесними формулами, заохочуючи до чергового потепління стосунків і вкотре заморочуючи голови своїм удаваним союзництвом. І всі розійдуться щасливо й дисципліновано по домівках ще перед настанням комендантської години.

Близько шостої ранку, вдруге облитий водою з відра, він отямився, ні, ще не з думкою — з її тінню, першим знаком, праобразом. Його з дві години дещо поблажливо й навіть ліниво допитували Мауери, потім їх замінили двоє інших, а брати кудись поділися. (Старший, Йоганн, повернеться аж удень, як завжди, з канчуком.)

Як провели Мауери ту ніч? Позавалювалися спати після насиченого дня? Продовжили розваги зі здобиччю? Цього ми не знаємо.

Зате нам відомо дещо про їхні дальші життя. В яких лише каламутна півтемрява, сморід мертвої риби і відкладання яєць у вічний намул.

Це ще не було катування — так лише, перша психічна атака з елементами побоїв середнього ступеня. «Сансара» непритомнів двічі. Їх цікавило походження листівок (отих рожевих, ясна річ, а не циркових). Тобто зв’язки в мережі, хто і звідки, і що за така підпільна друкарня. «Сансара» знав, що саме це й питатимуть. На це в нього була своя індивідуальна метода, безліч разів тренована спеціальними медитаціями. Він заводив на манівці, водив за носа і змушував їх кружляти по колу. Близько шостої ранку вони вдруге вилили на нього відро води і продемонстрували набір знарядь: металеве пруття, гумові киї, всіяні циганськими голками рукавиці, шкіряні плетені нагайки, свинцеві кастети, колючий дріт. «Подумай собі про все це перед сном», — сказав перекладач, і їх накрило сміхом.

Поки «Сансару» вели до камери, тінь думки ставала думкою. Головне — стежити за годинником, повторив він у собі стільки разів, що якби хтось міг це почути, то припустив би збожевоління.

Годинник, на щастя, був настінний, з великим виразним циферблатом, і «Сансара» міг його бачити навіть із заплющеними очима. І навіть якби його очі позлипалися від крові (а до цього все йшло), то він стежив би за часом. Він мусив виграти час. А той на три чверті складався з тортур.

Йому в цьому щастило. Йому взагалі почало щастити. Наприклад, із камерою — відносно чистою та без вошей. У ній він нарешті позбувся розірваних у багатьох місцях блазенських штанів, під якими були цілком неушкоджені добрі старі твідові бриджі.