Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

У неділю зранку якась година пішла на фотографування та відбитки пальців. Фотографували чомусь аж тричі: у головному в’язничному корпусі, на тлі чисто побіленої стіни, у подвір’ї (тому самому, батьковому), на тлі облупленого муру, а тоді в меншому корпусі, де стіни сильно поїв грибок і дуже тхнуло старим ганчір’ям.

«Сансара» не запитував, навіщо стільки фотографувань. Він узагалі не запитував. Година з гаком на всі ті процедури означала, що катувань буде на годину менше. Бо він точно знав, о котрій годині катування має бути зупинено. Йому щастило.

Настінний годинник був черговим порушенням службових інструкцій. Приміщення, де ведуться багатогодинні допити з широким застосуванням супровідних засобів, не повинно містити в собі жодних лазівок у зовнішній світ, жодних систем відліку. Це ніби казино, гравцями в якому є допитувані й катовані.

Коли на циферблаті перевалило за пів на четверту дня (перша дія оперети в самому розпалі), «Сансара» вирішив, що пора, й почав колотися старшому з Мауерів. Йому вдалося протягнути потрібну кількість годин — і тепер він відпускав ситуацію на самоплив. У театрі, казав «Сансара», будуть стріляти, вибухівка теж там, сьогодні прем’єра, наша повстанська прем’єра, початок великої акції. Він ледь не назвав ряду й місця на своєму квитку, але вчасно спинився: знайдуть і без нього. Мауер заводився повільно, з недовірою, але про всяк випадок віддав наказ телефонувати Брандтові. «Сансара» продовжував сипати — і вже на час першого антракту з його слів було занотовано десятки провідних чинів підпілля, що їхньої присутності в театрі можна було б очікувати з великою ймовірністю. Він заманював своїх допитливих слухачів у дедалі заплутаніший лабіринт вишуканих фантазійних структур, де в абсолютно творчому екстазі, підсиленому плювками, вибитими зубами, кров’ю та дзвоном у вухах, розгортав плани, схеми і словесні портрети, демонструючи високий ступінь посвяченості в останні конспіративні таємниці.

Близько години п’ятої на допит увірвався особисто унтерштурмфюрер Оскар Брандт. Ще за неповні чверть години він, відбувши кілька телефонних розмов, так само стрімко вилетів з в’язничної будівлі та броньованим даймлер-бенцом у супроводі ще кількох штабних машин вирушив до кінотеатру «Вікторія» піднімати зондеркоманду. На площу Міцкевича було стягнуто великі додаткові сили всіх поліційних формувань, а також доволі значну кількість аґентів у цивільному.

Починалась облава з усіма її наслідками.

Друг «Сансара» зіграв у неминуче — й переміг. Того пополудня він не зміг вистрелити в доктора теології Альбрехта, але зміг досягнути фактично всіх бажаних результатів. Про них ми вже читали в «Роберта». Крім десятків нажаханих, побитих і поранених, інцидент у театрі приніс і кілька десятків зданих до ар-байтсамту й вивезених у Німеччину, а також — головний показник — близько сотні заарештованих. Що його зброя вистрелила прицільно, «Сансара» переконався вже за кілька годин, у ніч на 15 листопада. Камеру, в якій він сидів, почало заливати щораз новими й новими в’язнями, сусідні камери також. Новоприбулих вирізняла святкова, але вже дуже понищена одіж; брудно-криваві патьоки на здебільшого розірваних вишиванках і кайдани не залишали сумнівів у вкрай жорсткому перебігу поліційної акції. Для «Сансари» це була добра новина. Провід

Організації не мав права не відповісти окупаційній владі тепер уже справжньою війною.

З уривчастих розмов кількох нових арештантів «Сансара» виснував собі загальне уявлення про облаву. Він задоволено констатував, що не помилився в передбаченнях. Звичайно, в театрі виявилося значно більше зброї, ніж та, що мала чекати під його сидінням. Так, ґестапівські нишпорки без проблем занюхали його бойовий пакунок. Але й без нього там було кому і з чого повоювати! Своїми брутальними діями нацисти всмак потоптали своїх останніх брудерів. Саме тільки роззброєння українських поліцистів із подальшими їх арештами й катуваннями чого вартувало! Єдине, що розчаровувало «Сансару», — це завелика м’якість окупантів до жінок та дітей. Тут йому дуже не вистачало якихось крайніх проявів.

Що вчинив не тільки правильно, але й у цілковитій згоді з власним сумлінням, він був переконаний аж до дня судилища, тобто до середи. Навіть коли до камери вносили чергового напівмертвого від катувань шанувальника оперет, «Сансара» лише подумки проказував щось на зразок: «Мучся, і врятованим будеш». Здається, він починав плутати себе з Богом.