Володимир Кошелюк - Green Card

Рипнув телефон – сержант.

– Раш, зайди до мене.

– Зараз буду.

У тісному кабінетику пахне мастилом зі снарягою. Сержант клацає в обдертому ноуті.

– Встиг розпакуватись?

– Яке там! Тільки баул кинув.

– Сідай. Поговорити треба.

– Кажіть.

– Тижнів через два-три мене капітан трястиме за штатну комплектацію. Подумав про контракт?

– Якщо чесно – не уявляю, що робити. До Корпусу звик, роблю, що подобається і що вмію, але щось…

– Набридло лазить в грязюці й вештатись по всьому світі?

– Десь так.

– Знаєш, я служу із сімнадцяти. Уже тридцять років. Жінка кричить – кидай, діти бурчать. Я й сам бачу – вже не те. Але що мені робити між цивільних, навіть не уявляю. Думаю, добуду цей рік, і все. Ти – інша справа, якщо зійдеш на берег зараз, щось придивишся.

– Не вмію я ні чорта.

– Ти хороший морпіх. І снайпер класний. Це без балачок. Плюс досвід бойових дій, як на суходолі, так і на морі. З таким багажем не пропадеш.

– Ви щось пропонуєте?

– Чув про PMC?

– Що це таке?

– «Private military company» [99] Приватна військова компанія. . Мужики роблять те саме, що й ми, тільки за штуку в день. До того ж їх не довбуть правозахисники й усілякі цивільні дрищі. Мій дружбан п’ятнадцять років тому перейшов в одну, зараз горя не знає. Відповідає там за рекрутінг. Можу дать особистий номер, зателефонуй. Якщо призначать зустріч – сходи, роздивись.

– Як називається компанія?

– «Academi».

Тієї ночі я довго крутився. Сержант, чорт старий, видно, має своє з кожного рекрута. А то чого б так агітував. Воно б і непогано грошей підзаробити, але…

Коли за вікнами вже сіріло, вирішив – сходжу, а там буде видно.

Височенний скляний хмарочос на Сьємпре Віва Роуд. Вхідні двері-крутилка, метушливі люди. На мене оглядаються, навіть охоронці в холі очі витріщили. Може тому, що в формі. А що робити – за ці роки так звик, що й на думку не спало перевдягтися в цивільне.

Вішаю на шию ламінований бейдж-перепустку – і в ліфт. Туди вже набилось декілька осіб. Загоряється цифра «12» – мій поверх. Ага, ось і прозорі двері з логотипом. Відчиняються одним дотиком.

Простора приймальня, дівчина за високим бюрком. Назустріч виступив кремезний дядько. Лівий бік піджака відстовбурчений, блискучі черевики, білосніжна сорочка.

– Ви до кого?

– Мені призначено на 12:40. Особиста зустріч з містером Го.

Секретарка швиденько заклацотіла на клаві. Далі підняла телефон, промовила декілька слів, кивнула охоронцю. Той відійшов, прочинив двері. Ще один передпокій. Широкий стіл з монітором «Apple», вишукана дівиця й мовчазний здоровань.

– Проходьте, містер Го чекає на вас.

Підошви втопились у килимі – наче йдеш по піску. Темні двері м’яко причинились. Назустріч піднявся високий чоловік у темному костюмі. Коротке сиве волосся, тонкі губи, запалі щоки. Погляд, як у нашого капітана. Одне слово, старий вояка.

– Вітаю, капрале.

– Здрастуйте, сер.

– Сідайте.

Шкіряне крісло ніби схопило мене м’якими лапами. Містер Го всівся за стіл, який нагадував палубу авіаносця. Під його поглядом мені стало трохи ніяково. Але я намагався дивитись просто в очі.

– Розповідайте, капрале.

– Що саме, сер?

– Чому вирішили звернутися до нас.

– Мені порадив сержант. Власне, він мав зателефонувати. Сказав, що тут працює його давній товариш.

– Родрігес. Він уже розмовляв зі мною. То яка у вас ситуація?

– Через місяць закінчується контракт. Я довго вагався, продовжувати чи ні. От сержант і порадив…

– Розкажіть про свою спеціалізацію.

– Снайпер. Сорок сім підтверджених ліквідацій.

Три деплойменти – два Афганістан, один на борту авіаносця в Південно-Китайське море. Був у полоні, втік. Повністю пройшов перевірку, допущений до виконання секретних завдань.

– Мені сказали, що ви лише недавно отримали громадянство? Звідки ви родом?

– З України, виграв грин-кард. Потім вступив до морської піхоти.

– Освіта?

– В Україні закінчив університет.

– У вас південний акцент. Спеціально вивчали?

– Ні, в «Boot Camp» в мене був друг з Нового Орлеану. Допомагав з мовою.

– Де він зараз?

– Загинув.

Містер Го примовк, крутячи в руці ножик для листів, стилізований під середньовічний меч.

– Наша компанія надає послуги охорони, супроводження й навчання різноманітних підрозділів. Маєте навички охорони, конвоювання?

– В конвої возив вантажі між FOB-ами в Афганістані. Але основні уміння дещо протилежні охороні.

– Брали участь у диверсійних акціях?