Володимир Кошелюк - Green Card

– Так.

– У яких умовах доводилось виконувати завдання?

– Сельва, пустеля.

– Скажіть, а ви могли б організувати захист від снайперів?

– Думаю, так. Ще маю досвід проведення тренінгів зі снайперської справи.

– Де набули?

– Мій друг, колишній «зелений берет», працює у фірмі, що надає послуги скаутінга, організації полювання й навчання стрільби. Там і спробував себе як інструктор.

– І що?

– Директор запропонував роботу.

– Гм, це добре… Я думаю, щось знайдемо. Ще один момент – оплата. Чому не питаєте про гроші?

– Ви серйозна структура, самі скажете.

– Перші три місяці – вісім тисяч. У зоні бойових дій ще стільки ж. Плюс надбавки за особливо небезпечні чи секретні завдання. Повна медична страховка. В разі смерті родичам виплачується стандартна зарплата за контракт.

– На скільки контракт?

– Мінімум рік.

– Нормально.

– Тобто умови вас задовольняють?

– Задовольняють.

– Отже, зробимо так: як тільки звільнитесь з Корпусу, пришліть на мій е-мейл резюме і приходьте. За цей час ми підберемо місце. Гадаю, дальні відрядження для вас не проблема?

– Абсолютно.

– Ось моя візитівка, там адреса пошти й телефон. Залиште свої дані. Запишіть власноруч на цьому листку.

Я швиденько надряпав.

– Тоді до зустрічі!

Потис руку – аж кісточки хруснули.

Я трохи поблудив у блискучих лабіринтах хмарочоса, потім через двері-крутилку знову викотився на розпечену вулицю. Дістався бараків, прийняв душ і завалився спати – завтра знову на службу.

Цей місяць прогнався, наче скажений кінь.

Наостанок я замовив декілька столиків у пабі, й увесь взвод гудів там мало не до ранку. Інші відвідувачі тихенько забрались, але власники зосталися не в накладі. Ми навіть не побились й нічого не розгатили.

Згадували бої, декілька разів випили за тих, хто не повернувся. А з наступного ранку – я цивільний.

Третій день у душному номері в мотелі з обдертими меблями й замусоленим телевізором. Баул і наплічник – усі пожитки, набуті за чотири роки. Аж не віриться, що більше немає ні підйомів, ні польових виходів, навіть дістатися до рідного Кемп-Пендлтона неможливо без оформлення перепустки.

Болить голова, на душі паршиво. Першого ж дня я відправив резюме за вказаною адресою. На вулицю майже не виходжу, тільки щось перекусити та купити води. Весь час сиджу в інеті, коли очі починають сльозитися – вилежуюся на койці. Дрімаю, але верзеться чортзна що. Від «Academy» ні слуху ні духу.

Ранком четвертого дня я прокинувся в липкому поту зі страшенною спрагою. Телефон розривався. На дисплеї невідомий номер.

– Містер Раш?

Намагаюсь щось сказати, але з горлянки виривається лише хрип.

– Алло, містер Раш? Ви чуєте мене?

Приємний жіночий голос.

– Так, чую. Хто це?

– Секретар містера Го. Вам призначено співбесіду на завтра о дев’ятій нуль-нуль. Будь ласка, візьміть із собою паспорт і професійні сертифікати, якщо такі у вас є.

– Добре, дякую.

– До побачення, сер.

От і вирішилось. Треба сходити в магазин, купити цивільний одяг…

Містер Го стояв біля вікна, заклавши руки за спину.

– Маєте чудовий вигляд, капрале.

– Дякую, сер.

– Ми розглянули вашу кандидатуру. Вітаю в нашій команді.

Мене наче жаром обсипали. Новий контракт.

– Пропонуємо річний термін. Тільки трохи підучитесь.

– Знову «Boot Camp»?

– Щось на кшталт. Місяць бойового притирання на полігоні.

– А потім?

– Потім – сафарі.

– Де підписатись?

…Місяць на полігоні майнув, як один день. Я вперше опинився на Східному узбережжі. Тренувальна база розкинулась біля містечка Мойок у Північній Кароліні. Саме тут формувалась команда для відрядження. Хлопці зібрались різні, але ми швидко знайшли спільну мову. Кожен намагався якісно виконувати свою роботу.

Керували процесом інструктори – видублені, жилаві дядьки. Основна увага – вогнева підготовка й робота в команді. Я ще ніколи стільки не стріляв. Зброї маса, і вся різноманітна.

На величезній площі побудовані цілі міста з павільйонами, будинками, вузенькими переходами, коридорами, кімнатами. Ми «зачищали» будівлі, страхували один одного, займали кругову оборону, відбивались від нападів, захищаючи «об’єкт». Найскладнішим виявилося екстремальне водіння. З авто я вилазив наче скупаний. Ганяли на легковиках, джипах, квадроциклах. Тренували миттєві розвороти, перехоплення, обгін. Їздили по піску, щебеню, мокрій дорозі, траві. Кермували з пасажирського сидіння, при цьому напарник кидав управління, вдаючи тяжко пораненого.