Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Проте основною категорією, в якій Захід розглядає Схід, залишається ринок. Пригадуючи події Повороту, Болдінґер каже: «ми вже наступного дня подумки були там… за кордоном… ми перейшли… на Схід. І якщо ми сьогодні тверезо підіб’ємо підсумки, то маємо визнати, що ринок на Сході не приніс нам жодних відчутних результатів». У цьому контексті колишні «брати і сестри по той бік муру» перетворюються на «нові цільові групи», що підпадають під традиційну маркетинґову риторику. Пізнання Сходу насправді обертається психо- та соціографічним дослідженням нового ринку, щодо якого Захід чинить культурну та економічну інтервенцію: аґенти обслуговуються інструкціями — «повідомленнями з фронту», вони мають не дати клієнту «шляхів до втечі», «проникнути в інтимний простір клієнта на 0-45 см», викликати в нього «докори сумління, якщо він зараз скаже ні» тощо. При цьому Захід ігнорує різницю горизонтів очікування: якщо у вессі, щоб щось йому продати, слід розбудити докори сумління, то для оссі важливо, щоб аґент поставав втіленням мужності, що імпонує жіночій натурі Нових земель. Формою опору цій експансії з боку Сходу стають колективна недовіра, агресія, алкоголізм. Пізніше Лобек відкриває для себе наявність «напівлегальної Спілки вигнанців із НДР» — усіх, хто остальгійно страждає від «фантомного болю» за батьківщиною, старими булками замість «нової вати», піонерськими піснями тощо, відносно яких воссі Лобек почувається «справжнім колабораціоністом».

Іронічним вираженням соціального міфу НДР стає кітчевий кімнатний фонтан «Йона», якому Лобек, намагаючись його полагодити, випадково надає обрисів НДР і доповнює ручкою у формі телевізійної вежі — символу Східного Берліна. НДР-Атлантида із вишкрябаним написом Карл-Маркс-Штадт замість Хемніца або з «Берлін — столиця нашої республіки» на телевежі регулярно занурюється під воду, чим викликає потік остальгійних сліз у переважної більшості оссі та стає запорукою кар’єрного росту Лобека. Знаковим виявляється семантичний зсув від міфу спокутуваної провини (Йона) до міфу ідеальної землі й Золотого Віку (Атлантида), що є визначальним для нової ідентичності Нових земель. При цьому виявляється, що нібито відмінна від дегуманізованого Заходу повсякденна свідомість Сходу діє за тими самими закономірностями: ірраціонально прочитує випадкове накладання як ефект смислу, вчитуючи його в поле остальгії, послуговується седиментованими спогадами про НДР, створює міфологеми ворожого Заходу тощо. Недарма Поворот сприймається не як травматична подія, а як зміна символічної системи означення: «не виходячи з дому, я полишив свою стару батьківщину (чи то вона мене)»: замість галявини з’явився «новий вагончик страхової компанії», «шпаркасе перетворилася на банк», «змінилися назви вулиць» — «потай, за одну ніч, нас було переселено».

Поворот та об’єднання Старих і Нових земель відбуваються як подвійний різноспрямований зсув системи означення, коли ідея партії заміщується ідеєю ринку чи меланхолійним симулякром, а поле і спосіб означення залишаються незмінними. Обидві ідеологічні системи (ринково-маркетинґова та остальгійна) внутрішньо споріднені, часом навіть мімікрують одна під одну: «головний вессі» Болдінґер виявляється родом зі Сходу, а Лобеку, щоб вписатися в нову систему, варто змінити лише одну фразу в своєму резюме: «Зі шкільної парти переконаний представник соціалістичного устрою» — на «Маю багаторічний досвід представницької діяльності». У кожній із цих систем індивід почувається повністю підпорядкованим, унормованим, таким, що не має власної волі — шматком шинки, яку безкінечно пережовує система. Тому на рівні індивідуального. світосприйняття головного героя ідеологічний дискурс Возз’єднання раптом обертається іншим боком: «Покарання свободою чи покарання в’язницею — що гірше?».

Кар’єрний шлях Лобека нагору супроводжується відкриттям зворотного боку глянцевої поверхні світу симуляції: під політкоректністю проступає хвороблива цікавість до «подвійного життя», нечесна гра, під благопристойністю — гомосексуалізм та садомазохізм, під критикою системи — прагнення повернутися до старих ритуалів демонстрації влади (колишній шеф Лобека Яновськи купує одразу два фонтани, щоб «поважно вдягнути окуляри і… поставити свій підпис, усвідомлюючи його доленосність»). Обидві системи демонструють свою порнографічну природу — недарма історію їхнього об’єднання підсумовує епізод з повією-садомазохісткою Мануелою, яка, навіть піймана на хибній інтерпеляції клієнта (а це інтерпеляція батогом), отримує винагороду за свої небажані послуги.