Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Щоб якось розрадити своїх штеґліцівців, ми запросили їх до ресторану. Валі, моя дружина і я мусили їсти якомога швидше, щоб замінити Роберта, який тим часом вигулював кавалерів. «Сюди з собаками не мона, — заявив офіціант, — чи Ви ніко’ нічо’ не чули про хіхієну?»

На що моя дружина досить жорстко відповіла: «Ага, ми ще вашої кухні не бачили». На наше щастя, вона це сказала дуже тихо.

Тепер на Борнхольмерштрасе біля Бьозебрюке вже немає контрольних будок. І там уже не зустрінеш ні справжніх, ані підробних ветеринарів. А в тому ж таки ресторані для Гасо і Булі, які тихо й мирно сидять під столом, сервірують прозору водичку у фірмових блюдцях.

«Вода бездоганно чиста. Ваші песики можуть її спокійно пити, — каже офіціант, — тому що ми дуже сувору слідкуємо за хіхієною». Це все ще той самий гігієнічний кельнер.

Згодом він іде.

Потім собаки гасають по парку. Я показую Валі таблички, що віднедавна з’явилися тут: «Зелені насадження захищені законом від 3.11.1962». «На цих газонах, — пояснюю я, — чотири- і більшеногих істот можна вигулювати лише на повідку».

«У Штеґліці, — каже своячка, — ці таблички стоять ще від часів царя Панька, та всі на них чхали».

Що, навіть собаки?

Люди, люди! Над громадською дисципліною нам з вами ще працювати й працювати.

Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Мт, 22:14

1

Закуски під час культурних заходів — це, зазвичай, так звані канапе. У гастрономічному розумінні канапе — це не старомодні дивани, а настромлені на паличку круглі скибки білого хліба, трохи підсушені, з ковбасою, яка має бути також трохи підсушеною, щоб споживання було не надто безтурботним.

Колись давно я звернувся до одного комітету з пропозицією:

«Шановний Комітете культурних заходів! Оскільки я вважаю, що здатен зробити приблизно 120 канапе за годину, я б хотів запропонувати вам свою кандидатуру на посаду наколювача канапе. І щоб уникнути тієї небезпеки, що канапе будуть подані недостатньо підсушеними, я готовий робити їх із білого хліба щоразу за 14 днів перед відповідним культурним заходом. З огляду на авторські права я б не хотів розголошувати деталі про розроблений мною культурний метод циклічного наколювання канапе (МЦНК) і т. д. і т. п.»

Але вони мені так і не відповіли.

2

Невдовзі після того я мало не став склеювачем туалетного паперу. Метою цієї високоповажної професії було за допомогою клею скріпити 20 верхніх шарів рулону туалетного паперу так, щоб вони були повністю непридатними до застосування. Але, на жаль, моя кандидатура для такої ключової позиції навіть не розглядалася, тому що я не був членом СПЄН.

Та одного дня, мов стріла Теля, просвистіло повідомлення про абсолютно нову професію, якої до того часу ніде не було: «Паризький метрополітен бере на роботу шістьох чоловіків, озброєних гумками, завдання яких — стирати вуса, що ними пасажири метро прикрашають портрети на рекламних плакатах».

Отож, вуса не лише голили, а й витирали. Так відоме в живописі й графіці мистецтво випускання переросло в мистецтво витирання. Дужими штрихами такий митець тер своєю гумкою недоладні вуса фотомоделей, які повинні були навіювати пасажирам, що споживання кольорової яєчної локшини покращить колір обличчя. Можливо, витирачі вусів організують свій синдикат, котрий вважатиме неприйнятним вимагати від своїх членів витирання намальованих окулярів (для цього має бути створена професія витирачів окулярів). Можливо, навіть обговорюватиметься нагальне питання: де закінчуються вуса, а де починаються бакенбарди?

Я мрію про те, що колись, щоб забезпечити витирачів вусів роботою, будуть шукати й людей на посаду малювальників вусів. На мене можна розраховувати: така діяльність повністю відповідала б моєму природному поклику.

3

Досвідчений ресторатор міг би колись таке виснувати: звісно, італійські специ не такі пряні, як індійські. Я зовсім не розуміюся на спеціях, тому що не вмію готувати, та й зі шлунком у мене проблеми, не можна гострого, — а от СПЕЦІАЛІСТИ з експертних висновків мене дуже цікавлять. Спеціаліст з експертних висновків — це ж могла би бути професія моєї мрії. Люди дають доручення підготувати експертний висновок про предмет, у якому вони нічого не тямлять. А інакше навіщо їм цей висновок! Але вони припускають, що ТИ тямиш у цьому предметі — бо чого б вони тоді замовляли оцінку саме тобі? По-перше, такий спеціаліст повинен протягом усього часу тримати замовників у непохитній вірі в те, що він СПРАВДІ розуміється на довіреному йому предметі, а по-друге, він мусить запросити якомога більший гонорар.