Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Окремою темою фейлетону 90-х стала мова — єдине, що справді було спільним у Німеччини після 45 років ідеологічно полярної соціалізації. Після Повороту в Нових землях виник певний мовний вакуум: стара офіційна мова НДР втратила свою чинність, насамперед через скасування відповідного державного апарату. Виникненню ж нової мови заважав комплексний наступ Заходу у всіх сферах життя, а заразом і проникнення відповідної мови маркетингу, політики і споживання. Західнонімецький інваріант німецької мови автоматично зайняв місце загальнонімецької. Констатуючи це, М. Біскупек («Як НДРівець має навчитися говорити», 1992) повчає: в контексті «возз’єднаності» не можна давати чути, звідки ти родом — слід говорити нейтрально, «по-спільнонімецькому», адже «хто хоче показувати, що він родом із бараку?». Тобто «інтонацію дещо підняти, не випускати слова, злегка в ніс, трохи відсторонено, і говорити «мааал'». Значущо зиркати. Кивати з розумним виглядом. То тут, то там вставляти «еее». Це по-спільнонімецькому». Маркери модерності, вчить Біскупек, слід вживати економно, але вперто й регулярно: «ринкові шанси», «лізингова модель», «сфера», при цьому уважно слідкувати за вимовою: супермаркет — «не зубермакет і не сьюпермаркіт», — пристосовуючись до нових правил гри.

Жертовна героїзація образу східного німця дозволила на короткий термін створити новий ідентифікаційний стрижень для громадян Нових земель, в чиє життя зміни увірвалися блискавично й спричинилися до руйнування традиційної системи ідентифікаційних символів. Разом з тим перспектива співчуття до «маленького Оссі» в колективному уявному Сходу досить швидко переросла в (н)остальгійне самозамилування та витворення т. зв. ідентичності всупереч ході сучасності. Це проявилося на рівні фетишизації товарів НДРівського минулого, що призвело до повернення на ринок окремих торгових марок і товарів, свідомого оперування абревіатурами та поняттями, що вийшли з ужитку в об’єднаній Німеччині й стали кодом «обраних», тих, хто продовжував вважати громадянами іншої країни. Маркером цього постали сатиричні книжки-загадки, розгадати які могли тільки ті, хто жив в НДР або дуже добре знався на її реаліях (напр., М. Гекгаузен, «Книжка про світлофорного чоловічка» [27] У ФРН до об’єднання на світлофорах не малювали фігурку людини, що стоїть чи рухається; світлофорний чоловічок став одним із небагатьох «улюбленців» Об’єднання й успішно інтегрувався до західної продукції. , 1997). Власне, в їхніх спогадах НДР була сконструйована заново — як світ тепла, справжнього людського контакту, рівності та не-бідності. Звісно, таке ставлення не виникло лише на ґрунті фейлетонів, а було радше спровоковане накинутою ззовні етнізацією Сходу як відсталої провінційної частини країни, що громадяни інтеріоризували як внутрішню форму опору в квазі-діалозі, почутою в якому була переважно лише одна сторона.

Тож уже в середині 90-х фейлетон загострився і в інший бік: об’єктом іронічного викриття став не тільки Захід, але й стереотипи та упередження Сходу. Так уже 1994 року М. Ведель обурювався: «Тепер усі так люблять говорити про «ідентичність», вимовляється ідендииичність . Те, що офіційні співробітники [штазі] в кінці 80-х називали соціалізмом у барвах НДР , стало нині — ідентичністю». А Л. Куше у «Старих і нових професіях нашої мрії» з однаковою вбивчою серйозністю розповідає про абсурдних склеювачів туалетного паперу та оцінювачів на громадських засадах, історичний контекст «мріяння» про яких розрізняється лише абревіатурами СПЄН (Соціалістична Партія Єдності Німеччини, т. зв. державна партія НДР, що мала повноваження диктатури) та ВДП (ліберальна Вільна Демократична Партія ФРН).

Характерною ознакою фейлетону 90-х є його екстремальна наповненість реаліями, що видавалися чи могли видаватися жителям Старих чи Нових земель на той час дивними. Таким чином фейлетон виконував в ході об’єднання ще й певну просвітницьку функцію. Водночас ці тексти побудовані на дуже інтенсивній грі слів, мовних дотепах, пародіюванні стилю політичних промов НДР та ФРН, контрастному поєднанні мови повсякдення (із діалектизмами чи «проковтуванням» окремих слів чи афіксів) з високочолими виразами офіційних звітів тощо.

У Лотара Куше (нар. 1929, Берлін) фейлетони сповнені реалій, не таких далеких для українського читача віком 30 +, який ще пригадує часи СРСР та НДР. Наприклад, черги на право купити авто, а також «героя» Повороту та постповоротного німецького гумору — трабанта (адже саме на цих автівках східняки рвонули через відкритий кордон на Захід). Ідеться про аналог українського «запорожця», авто для широкого загалу простих НДРівців, але зроблене з міцної пресованої паперово-дерев’яної маси; тому те, що в радянському фольклорі називалося «бляшанкою», мовою НДР означувалось як «картонка». За надто низьку швидкість руху трабанти — небачене диво для західних земель — невдовзі після Повороту перестали випускати на швидкісні автобани, тому що там це архаїчне диво одразу створювало затор. Відповідно, характерний для СРСР-НДРівських часів поділ людей на ієрархічні класи водіїв та пішоходів після Повороту ускладнився ще й поділом на водіїв трабантів та «керманичів» усіх інших авто. Куше навіть проводить саркастичне розрізнення між букв. «трабантівцем»-«картоплеїдом» та «чоловіком з мерседеса», який, як і ролс-ройс, претендує на максимальний престиж і комфорт аж до обладнаності «подушкою антикризової безпеки за VIP-ціною».