Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

— Куди вам?

— Перехід на Гайнріх-Гайнештрасе, — сказав Сильвіо. — Там мої родичі, вони збираються переїхати кордон на автівці.

Пан Леман мовчав. Він раптом здивувався поведінці Сильвіо, таким він його ще не бачив.

— А у вас є західні гроші?

— Ясний перець.

— Ну тоді… — таксі рушило.

— І як вам тут, на Заході?

— Ну, круто. Я й не знаю, що сказати.

— Я ж кажу. А звідки у вас західні гроші?

— Бабуся дала.

— А-а.

До Моріцплац їм проїхати не вдалося: вулиці були забиті.

— Давай вийдемо тут, пане Лемане, — сказав Сильвіо. — А то це буде для нас надто дорого, — сказав він таксисту. — Нам треба економити західні гроші.

— Розумію.

— Дай-но західних грошенят, пане Лемане. Ось, решти не треба.

— Дякую. А чому твій приятель весь час мовчить?

— Він партієць, у нього сьогодні траур.

— Оце мені подобається.

— Непоганий чувак.

На Моріцплац пан Леман очікував побачити тріумфальний хід мас, та, мабуть, було вже запізно. Сунув лише нескінченний потік автомобілів, що йшов зі Сходу, виливався в кільцевий рух на площі й потім розщеплювався усібіч. Було страшенно гамірно, і сморід вихлопних газів був просто нестерпний.

— Ні фіґа собі, — сказав Сильвіо. — Ні фіґа собі.

— Куди вони всі їдуть?

— Мабуть, на Кудам.

— Чому на Кудам?

— А куди ж іще…

Вони ще трохи постояли, дивлячись. Потім їм стало нудно.

— З мене досить, — сказав Сильвіо, — я звалюю. Поїду в Шьонеберґ.

— А навіщо тобі в Шьонеберґ?

— Гляну, що там коїться в ґей-тусовці. Там тепер дах зриває, зуб даю! До того ж я можу зустріти там когось зі своїх старих приятелів. — Він усміхнувся й підморгнув панові Леману. — Здається, паті намічається.

— А я, може, ще десь чарку перехилю, — сказав пан Леман.

— Валяй. І не парся, що тобі тридцять стукнуло і все таке. Я знаю, що кажу. Мені вже тридцять шість.

— Не може бути!

— Еге ж. Ервіну я сказав, що двадцять вісім, — продовжував Сильвіо. — Він би мене ніколи не взяв, якби знав, скільки мені насправді. Але Ервін не з тих, хто питає паспорт. Хоча… може, й з тих. Бувай, пане Лемане, я маю йти за покликом своєї голубої природи.

— А як ти збираєшся їхати в Шьонеберґ?

— Чувака зі Сходу сьогодні кожен підкине.

Сильвіо вийшов на Оранієнштрасе, зупинив автівку, перекинувся кількома словами з водієм і сів. І поїхав.

Пан Леман стояв побіч гамору переповненої автівками вулиці й почувався спустошеним. Йому не хотілося додому, на нього там нічого не чекало, крім декількох книг і порожнього ліжка. Може, варто все ж придбати телевізор, подумав він. Чи взяти відпустку. І поїхати з Хайді на Балі. Або в Польщу. Чи почати щось зовсім нове. Непогано було б іще десь випити, знову подумав він.

Спершу піду куди-небудь. А все інше якось владнається.

З німецької переклала Лариса Федоренко

Труднощі самоідентифікації об’єднаної Німеччини привели до ревізії минулого Заходу та Сходу, по-новому актуалізованого в контексті Повороту. В колективному уявному країни об’єднання конотувалося з часами Ваймарської республіки — добою, що передувала націонал-соціалістській диктатурі та II світовій і Холодній війнам як її наслідкам, які були по-новому «зняті» в жесті об’єднання. Відповідно, на рівні естетичного опрацювання ситуації актуальними стали теми й прийоми німецького модерну І пол. XX ст. , особливо гумор, сатира, експресіоністські описи, фокусування на Берліні як інопросторі світового міста тощо.

Однією з найвагоміших, передусім для східних земель, форм рефлексії Повороту та незадовільного аншлюсу НДР стала сатира та жанроформа фейлетону. Вже в перші роки Об’єднання фейлетон постав чи не основним проявом «голосу» Сходу: в цьому жанрі писали переважно східні кабаретисти [26] Кабаре — вистава (з сер. XX ст. також радіо та телевистава) з епічними, ліричними, музичними елементами у формі скетчів, пародій, сатиричних сценок тощо. Свого розквіту берлінське кабаре досягло в 20-ті роки XX ст., коли було усунуто політичну сатиру. Традиція збереглася до наших днів, також в обох Німеччинах побутувала під час Холодної війни. Для кабаре писали Курт Тухольськи, Клаус Манн, Еріка Манн та ін. , що, на відміну від молодих авторів, продовжили публікуватися у східнонімецьких видавництвах (передусім Aufbau Verlag та Eulenspiegel Verlag), почасти врятувавши їх від зникнення.

Відповідно до вимог жанру, фейлетон 90-х фокусувався на опрацюванні буденного досвіду соціальних трансформацій, займаючи досить чітку критичну позицію щодо Заходу та (дещо) апологетичну — щодо Сходу. Комічна драма зустрічі двох Німеччин часто набуває тут пікарескного виміру: східняк — «маленький Оссі» (Р. Лібольд) чи новий Симпліцисимус — бідний наївний чолові(чо)к переживає різні колізії з Великим Західним Дядьком і спромагається їх дотепно вирішувати. Водночас цей «пан О.» (Е. Панітц) просто й невибагливо розповідає про свої втрати внаслідок Повороту: робота, повага, мова тощо, — постаючи жертвою Об’єднання, наближеною до Брехтівських простаків під колесами великої історії. М. Ведель вбачає основну характеристику східняка в його чесності: страховий аґент, що переконує клієнта: «Я чесний, я зі Сходу», — нікого не дивує у Нових землях, адже із Заходом Схід зустрівся як з «торговцем старими машинами, керівником персоналу, репортером, політиком, торговцем нерухомістю» — тобто з представниками професій, що передбачають нещиру посмішку, «яку західняк не знімає, навіть коди залазить під машину». Відповідно, сатиричний фейлетон пропонує «Рекомендації: як стати вессі. Жваво-іронічна інструкція з виживання» (Ґ. Гертль).