Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Як і в багатьох леґендах, в історіях про трабант є купа протиріч. Але він, здається, справді став леґендою — а леґенди відносно довговічні. Про трабант уже знято фільми (один нічим не кращий за інший) та — що, як на мене, набагато значущіше — ходить величезна кількість жартів. Мій друг Карлос Ноймайр розповів мені одного:

На парковці водій трабанта пропонує керманичеві мерседеса, що зупинився поруч, чашку кави. Той не проти. Трабантівець відчиняє дверцята — а в надрах багажника встановлена надсучасна кавоварка. «Мо’, смажену ковбаску до кави?» — «Егеж!!!» — повністю автоматизований електронний гриль під капотом двигуна достачає бажане. Панові з мерседесу все до смаку, він вражений. «Ви часто тут паркуєтеся?» «Так, — каже Ганс на трабанті, — буду за три дні о цій годині». На призначений час дядечко на мерсі підрулює з кількома друзяками, щоб повихвалятися перед ними своїм дивовижним знайомим. Трабант уже на місці. Але водія не видно, віконне скло ніби оповите туманом. Мерседесівець стукає. А зсередини лунає: «Хвилиночку, я тільки з душу вийду!»

А ось повідомлення одного інформаційного аґентства (ADN) — і вже ніякий не жарт: «Міністр фінансів Фінляндії Матті Луоекоскі отримав до свого 50-річчя справний трабант. Пан міністр відомий своєю пристрастю до колекціонування старих автівок».

Я — велосипедист, який нині не дуже впевнено почувається серед міського вуличного руху, — ніколи в житті не боявся трабанта. Його справді неможливо не почути, та й запах відчувається здалеку.

Гасо і Булі ще за часів Берлінського муру іноді навідувалися сюди, але дуже зрідка. А коли припиралися, то майже завжди були в поганому гуморі. Причиною цього, швидше за все, були виснажливі формальності, яким у часи перепусток підлягали навіть «західні собаки», якщо вони хотіли перейти кордон.

Зазвичай обидва хлопаки поводилися зі службовцями терпляче і певною мірою мирно. Чоловіки в мундирах не були для них чужими, бо ж і в Штеґліці також були поліцейські. Можливо, вони там також носили кумедні шапки на головах. Але більшість псів не заглядають так високо, особливо якщо вони відносно низької статури, як Гасо і Булі. Аматор напевне назвав би їх недорослими кокер-спанієлями, та насправді вони належать до тієї благородної породи, яку собаківники називають «кавалер король Чарльз».

Та от, один із цих двох кавалерів, а саме Булі, відчував неприязнь не до персоналу прикордонних служб як такого — той йому був абсолютно по фіґу, — а до його чобіт. Адже ноги деяких службовців бундючаться в чоботях для верхової їзди, хоча їхні господарі коней не мають і тим паче їздити верхи не вміють. Чому ці чоботи видавалися Булі такими несимпатичними, пояснити непросто, або й узагалі годі. Можливо, він якось зустрів кота в чоботях, відомого завдяки казці братів Ґрімм. Ми ж бо знаємо, що стосунки між котами й собаками почасти зіпсовані. І якщо пес принагідно дізнається, що кіт, як оповідається в казці, прагне отримати посаду першого міністра, то раз і назавжди можна забути про гармонію між ними. Можливо, Булі був якось інакше травмований високими чобітьми. Хтозна…

Хай там як, та одного дня Булі раптом відчутно рикнув на поважного кота в чоботях, і це зухвальство розцінили як загрозу соціалістичній робітничо-селянській владі, державам-членам Варшавського договору, миру у всьому світі й і т. д. і т. п.

Інакше кажучи, своячку Валі та свояка Роберта, відповідальних за своїх тварин, було обшукано за всіма правилами митного мистецтва, із пудреницею й портсигаром включно. З тієї причини, що захисникам Борнгольмерштрасе було недостатньо міжнародно (але не в НДР) визнаних документів про вакцинацію кавалерів типу «король Чарльз», контора стала вимагали ветеринарного огляду чотириногих екзотів.

Це означало: ветеринара потрібно спочатку доставити. Валі, Роберта, Булі й Гасо мусили зачекати, якщо така їхня ласка. Менш ніж за годину вповноваженому художнику-костюмеру контрольно-пропускного пункту вдалося десь роздобути майже білу спецівку, в яку відразу ж було перевдягнено прикордонника, котрий видавав себе за пана доктора. Булі виказав повагу до білої спецівки, хоча під нею й було видно армійські чоботи. Але й ветеринари, бува, такі носять. Огляд проходив швидко й безболісно, за зразком: чотири ноги, одна голова, один хвіст — із собакою все гаразд. Собівартість процедури — 85 дойчмарок. Потім Валі показала нам квитанцію, написану хімічним олівцем в абсолютно вільній стилістиці.