Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

За вікном пульта зв’язку звивалася в реготі Трейсі.

— Трейсі, трясця тобі!!!

Трейсі аж задихалася. Баррел стояв біля моніторів, теж червоний зі сміху, і показував пальцем на крайній третій монітор — там дружно іржала зміна в Г’юстоні.

У нас у командному центрі стоять камери, але ми зазвичай не використовуємо режиму відеоконференцій під час рутинної роботи. Тільки під час запусків і нештатних ситуацій. Але тепер за нашою реакцією спостерігали.

— Ох, Андрію, бачив би ти ваші обличчя! — стогнала Трейсі. — Ох, я дихати не можу!!!

Ми з Франческою аж ніяк не очікували відповіді від кульгавого супутника — цим і скористався Г’юстон. Трейсі просто підключила Головний командний центр до наших переговорів з Містером Щасливчиком і ввімкнула трансляцію. Весь час, поки Чессіна сюсюкала з сателітом, Г’юстон бився в істериці. А під кінець хтось вирішив пожартувати над нами. Ми з Франческою теж посміялись, коли відійшли від шоку.

Якщо людина злиться, треба, щоб вона вміла правильно випускати пару. Інакше буде біда.

Ось і Франческа сьогодні ледь не вибухнула.

Все почалось традиційно зранку. У нас у командному центрі я засвоїв одне просте правило: які будуть перші десять хвилин на роботі, такий буде весь день.

І перші десять хвилин дали мені зрозуміти, що нічого доброго цей день не принесе.

— Сьогодні твоя черга робити каву! — замість привітання буркнула напарниця, щойно зайшла в наш кабінет.

— І тобі доброго ранку, Чессіно! Ти в порядку?

— Та я краще за всіх! — процідила дівчина й грюкнула рюкзаком об стіл з такою силою, що канцелярський стакан з олівцями полетів на підлогу. — От лайно! Щоб ви всі виздихали!

Я не став уточнювати, хто ці «всі», і пішов на кухню готувати каву.

Відколи Франческа притарабанила з дому свій бісівський перегінний куб для кави, який вона називає «мока», каву для нас готувала саме вона. Кава з цієї пекельної штуки виходить така міцнюща, що штирить після неї яскраво й барвисто. Користуватися цією штукою я не вмію. Викликати напарницю, щоб навчила, було, як я подумав, не вельми мудро з огляду на її настрій, а лізти в YouTube було ліньки. А ще я подумав, що давати міцнющу каву розлюченій невідомо чим напарниці — те саме, що гасити пожежу бензином. Тому я вирішив скористатись нашою штатною кавоваркою. Тим більше, що каву вона варила швидше за «моку», і не таку міцну.

Я зайшов у кабінет якраз тоді, коли Франческа «люб’язно» говорила з кимось по телефону. Судячи з того, що говорила італійською, з кимось із родини. А останнє слово свідчило, нічого доброго в тій розмові не було:

— Basta!!! — крикнула напарниця й гримнула телефоном об стіл.

Я обережно поставив каву і від гріха подалі сховався за свій комп’ютер.

— Що це ти мені приніс?! — Франческа сьорбнула з чашки й скривилася.

— Дякую за твоє «дякую», я старався, — мені стало образливо. — Півроку ми пили каву з кавоварки, і ніяких нарікань вона не викликала. А тут на тобі. «Що це ти мені приніс»!

— Це не кава!

— Це кава. Я не вмію користуватися твоїм паровозом.

— Андрію!!!

Франческа назвала мене на ім’я. Це поганий знак.

Далі — більше. Наші ранкові збори якнайменше були схожі на збори в НАСА. Скоріше на кориду та бій гладіаторів одночасно. Уїдливі коментарі напарниці, уколи шпагою і розмахування червоною ганчіркою здивували всіх, однак бенефіс припав насамкінець:

— Питання, побажання? — як завжди спитав старший офіцер Баррел.

Франческа, закинувши ногу на ногу й склавши руки на грудях, закотила злу промову:

— Мене дістало, що ці довбані військові збивають мені всі персональні настройки на моїй робочій станції! Чому не можна створити для них окремий профайл, щоб вони просто перелогінювались і заходили зі свого акаунту? Чому ми повинні після зміни чистити й закривати свої, СВОЇ!!! станції. А в них нема сили зробити таке саме для нас?!

Річ у тому, що наша зміна триває чотири години — з сьомої до одинадцятої, потім у командний центр приходять військові рухати свої супутники.

— Франческо, створити їм окремий профайл проблематично, бо вони працюють з дещо іншими параметрами, тому вони й підганяють усе під себе. У стандартних настройках це зберегти неможливо, та й вимоги секретності цього не дозволяють, — спробував було пояснити ситуацію Баррел.

— Bullshit!!! А прибирати за собою їм теж вимоги секретності не дозволяють?!

У Баррела аж лівий вус смикнувся.

— Ну що ж, ясно. Усім похер! — Франческа просто встала і вийшла.