Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

На сьомій хвилині, на висоті 61 км вмикається головний двигун, який гасить швидкість. У цю мить швидкість падіння становить біля 1,5 км/с.

За 9,5 км від Землі швидкість падає приблизно до 500 м/с.

Коли до Землі залишається метрів 100, знову вмикається головний двигун і швидкість плавно гаситься з 90 м/с до 1 м/с.

І нарешті рівно через 9 хвилин після старту відбувається touchdown  [24] Touchdown (англ.) — буквально «приземлення». . Величина допустимої похибки становить 50 сантиметрів. Не метр, не два, а 50 сантиметрів! Тобто ракету потрібно посадити на майданчик діаметром чотири метри.

От і все.

Ніколи не зліть сицилійку!

Франческа втратила спокій і рівновагу. І все через макарони. А точніше, через мене. Бо це я сказав, що макарони на Апеніни потрапили з Китаю. Пожартував, звісно.

У перерві, як завжди, мова зайшла про їжу. А оскільки всі питання з піцою ми вже з’ясували, то мова зайшла про макарони.

— Pasta! Maccheroni! — пафосно вимовила Франческа. — Це дар давніх богів!

Я склав руки на грудях і відкинувся в кріслі. Старший офіцер Баррел подивився на мене й рохнув — він відчув, що зараз почнеться вистава. Полковник сьорбнув кави й теж приготувався до шоу.

— Паста — це дарунок братнього китайського народу! — тоном університетського викладача сказав я. — Марко Поло привіз її з Китаю наприкінці XIII століття. А навчив його її готувати сам Хубілайхаан, син Толуя, внук Чінґісхаана, молодший брат Батуухаана!

Франческа подивилась на мене круглими й чорними, мов терен, очима й гигикнула.

— Монголи! Ага. Китайці!!! Звісно, китайці, еге ж! Пасту, піцу, аранчіні, песто вони придумали, ага! Дуже смішно, Джорджіо, ха‑ха-ха!

— Я серйозно.

— Ну і я серйозно! Fiat-500 теж китайці придумали! В епоху династії Мін! — щойно напарниця починала нервуватись, як чуття гумору в неї вибивало цілком.

Фокус був у тому, що в ці моменти сицилійка була особливо кумедна. Навіть кумедніша ніж тоді, коли справді намагалася жартувати.

— Та ну, заглянь у Вікі!

— Зараз! — Франческа заковтнула наживку. — Бачиш?! Ніде немає згадки про Китай!!!

— А ти в російській подивись!

Франческа швидко перемкнула мову. У російській Вікі, у графі «страна проісхождєнія», стояло два прапорці — італійський і… китайський!!!

— Русскіє брешуть!!! — верескнула напарниця.

— Ти подивись їхні виступи в ООН! — уставив свої два пенси Вескотт. — Теж мені, здивувала!

— Ну ви знайшли, де шукати правду! — став на бік напарниці професор Рассел. — У Вікі, та ще й у російській! Можна було в кришталевої кулі спитати! — Рассела, як справжнього науковця, бісила будь-яка згадка про Вікіпедію.

— Українська Вікі теж говорить про Далекий Схід, — зауважив я.

Франческа метнула на мене недобрий погляд і ображено пхикнула. Якби у неї був хвіст, як у кицьки, то вона б хльостала ним себе по боках і стегнах. Знервована, напарниця відійшла і взяла телефон. Набрала номер і зацокотіла своєю мелодійною сицилійською говіркою, енергійно махаючи перед собою рукою так, що стала схожа на одномоторний літак в окулярах перед самим злетом. Зі слів я розібрав «pasta», «Cina», «Giorgio», «cavolo» і «stronzo». Останні два слова були абсолютно точно адресовані мені. Решта слів, особливо після мого імені, була колюча й експресивна. Напевно, також добірна південна лайка.

— Мама сказала, що на Сицилії завжди була паста! — аргумент «мама сказала» в устах Франчески звучав залізно й непохитно.

Сеньйора Карла й знати нічого не хотіла ні про яких китайців і ні про якого Марко Поло. Паста була на Сицилії завжди. Завжди і баста!

— Мама — це важливо! А що пише італійська Вікі? — поцікавився Рассел.

Франческа без особливого ентузіазму полізла в італійській сегмент електронної енциклопедії, і раптом очі її загорілись.

— Ось!!! Тут написано, що Джорджіо — нахабний, безсоромний і самозакоханий брехун!!! — Франческа зареготала. — Тут написано, що версію про Марко Поло давно спростовано! Паста в італійців була за сотні років до того! Арабські джерела пишуть, що макарони вже були на Сицилії! На Сицилії, Джорджіо!!! Може, то Марко Поло навчив там твого великого хана робити макарони! Га?!

Мені в голову полетіла шкірка з апельсина. Франческа злилася, тому промахнулась.

— Ну добре, ти перемогла, здаюсь! — засміявся я.

— Щось ти легко здав позиції, — підозріло примружилась дівчина. — А-а-а, ти знав, що це неправда й вирішив мене позлити! Так?!

Гнівно блищали окуляри, чорні сицилійські брови нахмурились і нагадували чорного крука, що приготувався до стрімкого падіння з висоти на беззахисну пташку (тобто на мене). Губи, нашмаровані найяскравішою на світі помадою, горіли застережним червоним сигналом. Дещо кучеряве, чорне, густе й цупке волосся стирчало на всі боки й ворушилось, наче змії в Медузи Горгони. Та якщо відкинути лірику, загалом Франческа нагадувала гусеницю з мультфільму Гаррі Бардіна «Пригоди мурахи» — така ж недобра, кумедна й кошлата.