Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Сер, не треба поліцію, будь ласка… — пробурмотіла Сара з-за спини Франчески. — Мене знудить, якщо доведеться давати пояснення і я змушена буду ще раз його побачити…

— Чорт із ним! — погодився полковник. — Затягніть його в машину й нехай котиться к бісу!

— Саро, як ти почуваєшся?

— Та ніби нічого… — пробурмотіла та. — В порядку…

— Та її трясе! Яке «в порядку»?! — заперечила Франческа.

— Маковскі! — покликав Вескотт. — Відвезіть сержанта МакКарті додому й прослідкуйте, щоб найближчим часом цей суб’єкт її не турбував!

—  Sir, yes, sir!

— Та я й сама можу її від… — почала напарниця, але я штурхнув її під ребра.

— Ти чула полковника: він сказав «Маковскі»! Твоє прізвище Маковскі?

— А-а-а… — здогадалася раптом напарниця. — Я зрозуміла! Звісно, Маковскі!

Начальник охорони чогось розхвилювався, густо почервонів і тут же пополотнів.

— Не переживай так, Саро! — лагідно сказав полковник. — Тепер ти в надійних руках. Нічого не бійся, чуєш, дитино?

Сара тільки зітхнула.

Проходячи повз Маковскі, Вескотт йому підморгнув і ледь чутно промовив:

— Молодець, синку!..

Сержант знову зашарівся.

— Ще раз таке утнеш, і я тобі сама голову відірву! Чіп і Дейл недороблений! — шипіла напарниця дорогою до командного пункту. — Якого біса ти туди поперся сам?! Ти не бачив, що він за тебе втроє більший?!

— Я був не сам, а з Маковскі, — боронився я.

— Ти йому сказав, щоб мене не випускали! — сердилася Франческа. — Думаєш, це було розумно?!

— Бо ти перша полізла б у бійку. Хіба я тебе не знаю?

— То й полізла б! Тобі шкода?

— А-а-а! Тобто ти не через мене переживала, а через те, що тобі завадили потрапити в чергову халепу?!

— Ти дурень! Звісно, через тебе! Він би з тебе відбивну зробив!

Я зупинився й подивився Франчесці прямо в очі.

— Не знав, що ти про мене аж так погано думаєш, — вкладаючи образу в кожне слово, припечатав я.

Франческа розгублено закліпала.

— Та я, той, я справді переживала… Джорджіо! Пробач…

Я засміявся.

— От гімнюк… — розчаровано протягла сицилійка. — Він ще й сміється, засранець!

— …Уявляєш? — пліткувала Франческа з Трішею. — Маковскі йому я-а-к вріже, а той бац! І «pizdiets»!

— Що-що? — перепитала ошелешена Тріша. — Що це за срово ти сказара?

Я показав напарниці кулака.

— Коротко кажучи, було йому непереливки! Були в нього сильні проблеми. Відключився він!

— А-а-а, ну так! — зрозуміла Тріша. — Аре весеро там у вас! Плямо заздлісно!

Я намагаюся не писати про те, до чого не маю стосунку, але кілька людей, яких я поважаю, спитали мене недавно, що ж там із «Вояджером»?

Я краєчком вуха чув, як Лабораторія реактивного руху НАСА (Jet Propulsion Laboratory) шукає розв’язання проблеми керування зондом, який уже сорок років бовтається десь у глибокому космосі. Місяці два тому чув. За цей час науковці перепробували, здавалося, все. Але до вирішення проблеми керування орієнтацією так і не наблизились.

А проблема була ось у чому. Щоб тримати зв’язок із лабораторією, антени «Вояджера-1» мають бути постійно зорієнтовані на Землю. Як ми пам’ятаємо, на траєкторію й орієнтацію космічного апарата впливає дуже багато чинників: власна інерція, тяжіння планет і об’єктів тощо.

Остання корекція траєкторії «Вояджера» відбувалася ще в листопаді 1980 року. 8 листопада, якщо точно. Тоді корекція траєкторії була необхідна, щоб розвернути камери «Вояджера» під час його наближення до Сатурна.

Після цього траєкторію зонда вже не коригували і він летів собі далі у глибокому космосі, зрідка повертаючись антенами до Землі. Корекція орієнтації здійснювалася крихітними двигунами орієнтації — ми їх між собою називаємо «пукалки». Ці маленькі так звані «однопаливні» двигуни використовують тільки один тип пального, у цьому випадку — гідразин, і працювали вони цілих сорок років, справно підтримуючи орієнтацію корабля.

Але 2014 року інженери ЛРР помітили, що потужність їх почала стрімко падати. За півроку спостережень стала відома причина: через надто часте використання агресивний гідразин (ще та отрута, мушу вам сказати) пороз’їдав форсунки сопла, а його випари, ймовірно, стали намерзати зовні, що значно ускладнило роботу двигунів.

Якщо раніше імпульс, потрібний для корекції, тривав кілька мілісекунд, то останніми роками потужність двигунів впала, а час імпульсів збільшився. До речі, процес роботи двигуна орієнтації ми називаємо саме «impulse», а не «puffs», як романтично називають це у ЛРР, що в Пасадені, Каліфорнія. Одно слово, керувати апаратом стало значно складніше. Що робити? Зрозуміло, що про ремонт не йшлося. На відстані 13 мільярдів миль це неможливо. Тож не дивно, що науковці вирішили запустити TCM -двигуни, які використовувалися для корекції траєкторії.