Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Та на лихо, востаннє ці двигуни використовувалися 37 років тому, 8 листопада 1980 року, при підльоті до Сатурна.

У ЛРР не знали навіть, ЯК ними керувати!

Що це за двигуни? Чотири ТСМ -двигуни загалом такі самі, як і двигуни орієнтації, тільки розташовані вони не по боках корабля, а з торця, хрест-навхрест. Називаються ці двигуни MR—103 , і їх, уявіть собі, досі виготовляє фірма Aerojet Rocketdyne , розташована в містечку Редмонд, штат Вашингтон. Це крихітний двигун, він важить усього 330 грамів. Коли спеціалісти з ЛРР зателефонували Редмонд, там, за словами представника, просто заклякли. Річ у тому, що ці двигуни запускалися комп’ютером, який для програмування імпульсів використовував так званий «асемблерний код». Це доволі примітивна, але надійна й проста мова програмування, проте в ЛРР вона не використовується з початку дев’яностих. Спільними зусиллями, не без допомоги Aerojet Rocketdyne , інженери ЛРР таки змогли написати код, який запускає двигуни. 28 листопада інженери вирахували алгоритм роботи двигунів і дали команду на кілька імпульсів тривалістю 10 мілісекунд.

Уявіть, що сигнал із Землі до «Вояджера-1» іде цілих 19 годин 35 хвилин 25 секунд. І стільки ж назад. Тому результат науковці змогли побачити аж наприкінці другого дня, 29 листопада, коли прийшов звіт по двигунах і свіжа телеметрія.

Усе спрацювало бездоганно.

Оскільки, за останнім звітом 1980 року, гідразину в баках має вистачити на п’ять років активного використання, програму «Вояджер» завдяки ТСМ -двигунам можна подовжити ще на кілька років. Так вважає директор ЛРР Сюзанна Додд ( Suzanne Dodd ). Тепер перед інженерами ЛРР стоїть задача така сама, як колись стояла перед інженерами Локхід Мартін — ті намагалися керувати Містером Щасливчиком, використовуючи замість чотирьох усього три двигуни.

Інженери ЛРР у Пасадені повинні фактично з нуля навчитися керувати орієнтацією корабля за допомогою двигунів, призначених керувати траєкторією. Тобто використовувати двигуни абсолютно не за призначенням. Хоч, якщо відверто, нічого складного в цьому немає. Усе вирішується теоретичними розрахунками та двома (щонайбільше трьома) маневрами, щоб зрозуміти, як поводиться «Вояджер». На розрахунок алгоритму піде десь місяць, після чого ЛРР повністю перейде на використання ТСМ -двигунів, а коли ті вийдуть із ладу, знову повернуться до «пукалок» орієнтації, адже вони хоч якось, але ще працюють.

«Вояджер-2», який тепер тільки наближається до межі 12 мільярдів миль від Землі, за наступні три роки увійде в міжзоряний простір, і, ймовірно, його чекає такий самий тест на використання TCM -двигунів. Там справа піде веселіше, бо команда ЛРР уже знає, як до них підібратися. Та й востаннє вони вмикалися не дуже й давно, всього 1989 року.

P. S. Дякую професорові Расселу, інженерові ЛРР Тодду Барберу і представникові Aerojet Rocketdyne Браяну Ґібсону за інформацію і кілька хвилин часу, витраченого на мої дурні запитання.

Коли ви востаннє почувалися двієчником? Я оце щойно.

— Так, діти. Ану покажіть мені ваші чернетки! — професор Рассел застав нас зненацька. Ми щойно завершили розрахунки і збиралися вже запускати двигуни, як професорові раптом заманулося «перевірити процес».

«Діти» — це ми з напарницею. І якщо Франческа ще була дуже схожа на підлітка, то я, із наполовину сивою бородою (щоправда, це можу бачити тільки я, бо ніколи її не відпускаю), абсолютно не підпадав під визначення «діти». Що, зрештою, не зупиняло ні професора, ні старшого офіцера Баррела, ні командира бази. Через це над нами всі потішалися. З легкої руки полковника ледь чи не вся база називала нас «діти». Причому гвардійці, серед яких більшість були молодші за мене, потішалися із нас найдужче. Позаочі, звісно. Бо всі знали, що буває, якщо когось із нас зачепити.

Ми віддали чернетки з розрахунками і стали поряд. Я стояв спокійно, заклавши руки в кишені, а напарниця густо зашарілася й не знала, де подіти свої.

— Та-ак! — сказав професор, незадоволено роздивляючись наші каракулі крізь окуляри. — Та-ааааак!

— Ну що там?! — не витримала Франческа. — Що там не так?!

— А ви не здогадуєтеся?

Звісно, що ми здогадалися. Просто, не змовляючись, одночасно «ввімкнули дурня».

— Ви знову порушуєте процедуру! Ви проігнорували все, що я вам говорив! — Рассел подивився на нас круглими котячими очима, в яких не було ні співчуття, ні поблажливості. — Ви знову розподілили між собою роботу, яку повинен зробити кожен із вас від початку й до кінця! Знову Франческа робила тільки розрахунок похибки траєкторії, а Джорджіо робив лише корекцію орієнтації! А потім ви абияк, поверхово, одне одного перевірили й побігли вмикати двигуни!