Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Класно, правда? — Франческа була явно задоволена результатом.

— Яке, в чорта, «класно»?! Я трохи штани не намочив прямо тут! Якого біса?!

Напарниця засміялася.

— Сьогодні комусь буде не смішно!

Я одразу здогадався кому.

— Ні. Ні. Ні! Навіть не думай! Це дуже, дуже погана ідея! Забудь про це!

Жартувати над начальницею відділу персоналу Еліс міг тільки божевільний. Хоч Еліс кілька днів тому й написала цидулку, якою фактично забороняла нам веселитися на Геловін, але я вважав, що мститися володарці особових справ — вчинок, гідний хіба що камікадзе.

— Навіть не думай! — повторив я.

— Ти нудний, caro mio ! — Франческа клацнула пальцями. — Я не збираюся робити нічого страшного, я тільки трошечки пожартую. Трошечки!

— «Трошечки»! — я зробив страшні очі. — Не можна «трошечки» лякати алігатора, mia ragazza ! Це може погано закінчитися!

На нашій базі Еліс побоювався навіть полковник Вескотт. Чи то діловий брючний костюм, чи то туго закручена «дулька» на голові, чи то масивні чорні окуляри, чи строгий прокурорський погляд, але весь зовнішній вигляд начальниці HR не допускав навіть думки про якісь жарти. Саме Еліс особисто повідомляла персонал про всі попередження, дисциплінарні стягнення чи навіть про звільнення. Через це її прозвали «Янголом Смерті». І, здавалося, ця чорна робота приносила Еліс неабияку насолоду. Тому гратися й жартувати з Еліс — останнє, що мені заманулося б робити, якби я хотів зберегти свою посаду. Але Франческа мала свою думку з цього приводу. Лютуючи через заборону «лякати одне одного під час виконання місій», дівчина вирішила не залишати цієї справи просто так.

— Я хотіла бути дочкою Дракулаури, навіть костюм собі придбала, а тут мені підкладають таку свиню! Хіба тепер когось налякаєш костюмом вампірової дочки?! До речі, костюми на території бази нам теж заборонили.

— Костюм Дракулаури?! — я приємно здивувався, бо чудово знав цього чарівного персонажа.

— Так! Усі чомусь вважають, що я маю на увазі Мейвіс із мультика про Дракулу! Ні, я мала на увазі саме Дракулауру! Mio caro , ти знаєш, хто така Дракулаура з Monsters High [27] Monsters High — серія fashion-dolls , створена в США компанією Mattel . Реліз відбувся в липні 2010 року. Автори — Ґаррет Сендер і Келлі Райлі — надихалися персонажами з фільмів жаху, трилерів, Sci-Fi . Усі персонажі — учні «Школи монстрів». Зокрема Дракулаура ( Draculaura ), дочка графа Дракули. Їй 1600 років, вона відкрита, дружелюбна й допитлива дівчина-підліток. На відміну від батька — затята вегетаріанка. ?!

— Це колись була улюблена лялька моєї старшої дочки… І моя також… — я почервонів, як сицилійський апельсин. — Вона й досі в мене є… Та сама, ще з першої серії…

— А-а-а-а! Джорджіо! — заверещала напарниця. — Це суперкруто! У неї такі тендітні руки! І одяг пошитий не так, як у наступних серіях!

— Там жакет із мереживом інший, і промальована вона не дуже ретельно…

— А-а-а-а-а! Клас! — напарниця була в захваті від того, що дорослий дядько розбирався у дівчачих ляльках.

Я вже пошкодував про своє одкровення, бо здогадувався, що незабаром цей факт буде відомий усій базі, чого мені, скажімо прямо, не дуже хотілося.

— Доброго ранку, діти! — до нас зайшов старший офіцер Баррел. Напарниця миттю крутнулася в кріслі у протилежний бік. — Франческо, ти чого не явилася на підняття прапора?

— Та я трохи захворіла… — сказала дівчина й різко розвернулася.

— Трах-тарарах-перетарарах! — офіцер Баррел аж підстрибнув із несподіванки.

— Франческо, якого чорта?!

— У мене була така сама реакція, один в один, — похмуро прокоментував я.

Капосне дівчисько зайшлося реготом. Офіцер Баррел гепнувся у крісло.

— Не можна так знущатися над старим! — ображено простогнав вусань. — Як тобі не соромно!

— Кому має бути соромно? — несподівано в кабінет зайшов професор Рассел. — Що ви вже утнули? Що в тебе з очима? Це лінзи такі? Крутяк! Треба буде перед студентами так з’явитися, коли знову викладатиму!

— Ви не злякалися? — розчаровано протягла Франческа. — Еге, я так не граюся!

— Дівчинко, я університетський викладач із п’ятнадцятирічним стажем, мене важко чимось налякати чи здивувати. А тепер виколупуй свої очі й ходімо працювати. У нас сьогодні знову день НУОАД.

Перша частина зміни минула так, як у звичайні дні. Оскільки нам було «заборонено лякати одне одного під час виконання місій», напарниця в командному центрі була чемна, як служка в церкві.