Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

А міг би просто всю комашню к дідьку витравити.

«Персоналові командного центру заборонено лякати одне одного під час виконання місій. Даруйте, Джорджіо & Франческо».

Таке оголошення чекало нас зранку напередодні веселого свята Геловіна.

— Що це за херня, Джорджіо?! — обурилася моя напарниця.

— «Персоналові ЦУП заборонено лякати одне одного під час виконання місій»… Франческо, це камінь у наш город.

— «Даруйте, Джорджіо і Франческо»… А чого одразу Джорджіо і Франческа?! Це ж пряма образа, чи як?!

— Хтось явно напрошується на неприємності!

Під роздачу потрапив Вескотт, який випадково йшов нам назустріч.

— Полковнику, це ваша робота?

— Та боронь боже, Франческо! Оце мені більше нічого робити! — відмахнувся командир і прискорив крок.

Франческа кипіла, як вода в чайнику.

— Треба дізнатися, хто й навіщо це тут понаписував!

— Весь поверх цими оголошеннями заліпили!

— Хто це написав, я не знаю. Але підозрюю навіщо… — хитро примружив око старший офіцер Баррел.

— І навіщо, офіцере Баррел?

— Франческо, ти розумна дівчинка, невже не здогадуєшся?

— Щоб довести бідну Франческу до сліз!

Ми зареготали. Дівчина невдоволено тупнула ногою.

— Я розумію, чому не можна лякати нас — у наших руках засоби керування космічними апаратами, — подумав я вголос. — Але чому нам не можна лякати одне одного?!

— Справді, ніякої логіки, — погодилася напарниця. — На Геловін нам заборонять лякати, на Святого Валентина — кохати, на День дурня — сміятися, на День подяки — дякувати! Бозна-що!

— А на Різдво народжуватися?

— День тупих жартів і день недолугих оголошень я би взагалі заборонила!

— Саро, ти бачила оце свинство?!

— Аха-ха-ха! Бачила! Це Еліс повісила! — засміялася суперінтендант МакКарті, яка, звісно, була в курсі всього, що відбувалося на її авіабазі.

— Еліс?.. Із відділу персоналу? — ошелешено перепитав я.

— Ага.

— Але вона ніколи не називає мене «Джорджіо»! Тільки «Андрій».

— Та я сама вчора бачила, — запевнила мене Сара.

— Тебе всі називають Джорджіо, caro mio ! Змирися! Просто піди до Еліс і влаштуй їй криваву баню!

— Привіт, а чого одразу я?!

— Я не можу, caro mio , в мене розрахунки! А ти що, в штани наклав?!

— У мене теж розрахунки, і взагалі, чого ти мною командуєш?!

— Бо ти старший зміни!

— То я й командуватиму!

Усю активну зміну, з сьомої і до одинадцятої години ранку, це оголошення не давало Франчесці спокою.

— Треба заборонити Еліс з’являтися в командному центрі! — я запропонував, на мій погляд, адекватну реакцію.

— Так! Я її боюся до сказу! — погодилась Франческа.

— Не ти одна, ragazza mia .

— Їй і костюма на Геловін не треба, така страшна!

— А це ідея — костюм Еліс на Геловін!

Нікому не подобається, коли щось забороняють. Навіть якщо це заборона лякати одне одного на Геловін.

— Франческо! Чорт! От зараза така! — серце ледь не вистрибнуло у мене з грудей. У моєму кріслі сиділа жахлива на вигляд істота, тільки на перший погляд схожа на мою напарницю.

Франчески не було на щоденній церемонії підняття прапора, хоча її машина стояла на моєму місці. Вона завжди ставить свою автівку на моє місце, бо над місцем, закріпленим за напарницею, стоїть дерево, а на ньому ворони змостили гніздо і гидять прямісінько на вітрове скло й капот. Тому за моє (моє!) місце між нами йде справжнє змагання: запізнишся — і твою машину обгидять мерзотні птахи. А гидять вони щедро й регулярно.

Я знайшов сицилійку в нашому кабінеті. Вона сиділа за моїм столом, спиною до виходу.

—  Buongiorno, mia ragazza! Come stai ? — привітався я.

Франческа мовчки розвернулась у кріслі обличчям до мене. Я впустив на підлогу сумку з ланчем.

В істоти, яка сиділа в моєму кріслі і тільки на перший погляд була схожа на мою напарницю, були яскраво-червоні очі з вертикальними, наче в крокодила, зіницями. Усе інше ніби було як у Франчески, але очі! Очі змінювали всю картину.

Я не раз писав, що моя напарниця має здивовано-круглі й чорні, як стиглий терен, очі, обрамлені довгими й пухнастими віями. І очі ці дуже промовисті. Місце напарниці в нашому кабінеті (не в командному центрі) — прямо навпроти мене. Коли вона працює, монітор закриває більшу частину обличчя, тому я тільки по очах можу визначити її настрій: чи вона усміхається, чи в розпачі, чи розлючена. Я вже тренований, знаю. І я ніколи в житті не думав, що очі можуть так змінити людину.